Наше сьогодення диктує нам умови, за якими ми повинні використовувати різноманітність фінансових ресурсів та інструментів з єдиною метою, відбудови української економіки та налагодження добробуту у післявоєнний час. Ми вирішили розглянути питання щодо базових законодавчих положень про фінансові можливості, щодо суб’єктів, яких вони стосуються, і щодо їхніх умов без перевантаження спеціальними термінами.
За економічною суттю фінансові ресурси в економічній системі забезпечують юридичним, фізичним особам і державі належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних грошових засобів, а фінансові послуги — це відносини, що виникають між фінансовими посередниками та іншими економічними агентами щодо розподілу фінансових ресурсів, купівлі-продажу тимчасово вільних коштів і цінних паперів.
При цьому необхідно зазначити, що фінансові послуги надаються юридичним та фізичним особам, що являються власниками фінансових активів, або здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок, чи за рахунок цих осіб, або ж за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Отже, виходить, що між власниками та користувачами фінансових активів наявні фінансові посередники, які і налагоджують контакти між ними. Такими є фінансові установи, які вносяться до відповідного державного реєстру.
З 1999 року Україна визнала Міжнародний стандарт ISO 10962 – Класифікація фінансових інструментів. Відтоді будь-який контракт, що приводить до появи фінансового активу у одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструменту власного капіталу у іншого суб’єкта називають фінансовим інструментом.
В Україні наразі діє Закон України від 12.07.2001 №2664-III «Про державне регулювання ринку фінансових послуг», а з 01.01.2024 вводиться в дію Закон України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
Фінансовими установами, в розумінні чинного Закону, є юридичні особи, до яких належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, – інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій у порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.
Фінансові послуги, які надаються фінансовими установами, є:
– торгівля валютними цінностями;
– залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;
– фінансовий лізинг;
– надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту;
– надання гарантій;
– фінансові платіжні послуги;
– у сфері страхування;
– діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення;
– професійна діяльність на ринках капіталу;
– факторинг;
– банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність”.
Функціонування фінансових організацій здійснюється як відокремлення кожного учасника ринку, так і у сукупності за відповідним алгоритмом та спостереженням контролерів.
Поки що у вітчизняному переліку відсутні фінансові послуги, які запроваджені в ЄС, зокрема «інвестиційне консультування» та «надання консультацій компаніям з питань структури капіталу, галузевої стратегії і пов’язаним питань, а також консультацій та послуг із супроводу транзакцій злиття і придбання підприємств».
Водночас такі послуги безпосередньо могли б вплинути на вибір споживачем певної інвестиційної послуги та відповідно сприяти ефективному використанню фінансових ресурсів.
Очевидним є те, що надавати фінансові послуги мають право фінансові установи та інші особи, які отримали відповідну ліцензію (ліцензії), за певними винятками.
Виключно фінансові установи на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором, крім випадків, установлених спеціальними законами, здійснюють діяльності з надання фінансових послуг.
При цьому діяльність з надання фінансових платіжних послуг здійснюється без необхідності отримання ліцензії, її можуть здійснювати юридичні особи, за умови авторизації їхньої діяльності без набуття статусу фінансової установи, за передбаченими у Законі положеннями.
Першим, що необхідно знати споживачам фінансових послуг є те, що договір, яким передбачається надання фінансової послуги особою, яка на день укладення договору не має права надавати таку фінансову послугу, є нікчемним.
Законодавчо передбачено, що за порушення фінансовими установами правил здійснення господарської діяльності, Регулятор – припиняє або відкликає дію ліцензії на право здійснення фінансових послуг на підставі відповідного рішення та вносить відповідний запис до Реєстру.
Після відкликання ліцензій фінансова установа позбавляється права провадити діяльність за видами відкликаних ліцензій. Проте відкликання ліцензій не позбавляє фінансову установу від виконання своїх зобов’язань за договорами про надання фінансових послуг.
Тому, починаючи свої відносини з фінансовою установою, споживачам, насамперед, потрібно ознайомитися з інформацією про наявність ліцензії на здійснення такої діяльності.
Про видачу, відкликання, позбавлення та поновлення ліцензій фінансових установ можна ознайомитись на сайті.
Перелік та умови залучення фінансових ресурсів установлені у ст.14 Закону України «Про державне регулювання ринку фінансових послуг», це зокрема:
1) учасників, акціонерів, власників істотної участі та афілійованих осіб фінансової установи – у будь-якій формі;
2) інших надавачів фінансових послуг – у формі позики та/або кредиту. Кошти на умовах кредиту залучаються за наявності у надавача фінансових послуг – кредитодавця права на надання фінансової послуги, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 4 цього Закону;
3) міжнародних фінансових організацій – у будь-якій формі;
4) фізичних осіб (крім учасників фінансової установи), вимоги до яких встановлюються Регулятором, та юридичних осіб – у формі безпроцентної позики (поворотної фінансової допомоги) або субординованого боргу;
5) будь-яких осіб – шляхом проведення операцій з фінансовими інструментами (крім ощадних сертифікатів банку) відповідно до Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки”;
6) будь-яких осіб – шляхом емісії акцій при збільшенні (зменшенні) розміру статутного капіталу акціонерного товариства;
7) регулятора – у випадках, передбачених законом;
8) будь-яких осіб (у тому числі нерезидентів) – у формі благодійного внеску, пожертви, гранту, фінансової допомоги, технічної допомоги виключно на безповоротній основі та у визначеному законодавством України порядку;
9) в інших випадках – у порядку та спосіб, визначених спеціальним законом.
Визначені цією частиною способи залучення коштів фінансовими установами не вважаються наданням фінансової послуги.
Перед залученням коштів від фізичних осіб, визначених пунктом 4 частини другої цієї статті, фінансова установа зобов’язана перевірити відповідність такої фізичної особи ознакам, установленим нормативно-правовими актами Регулятора. Порушення цієї вимоги є підставою для застосування Регулятором заходів впливу.
Фінансова установа зобов’язана ознайомити особу, яка надає фінансування на умовах субординованого боргу, з інформацією про ризики інвестування на умовах субординованого боргу.
Що ж таке субординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума субординованого боргу, включеного у капітал, щорічно зменшується на 20 відсотків її первинного розміру протягом п’яти останніх років дії договору.
Очевидно, що однією з функцій фінансової системи, є, інвестиційна діяльність. Відповідно до законодавства інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:
– власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);
– позичкових фінансових коштів інвестора (облігації, банківські та бюджетні кредити);
– залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
– бюджетних інвестиційних асигнувань;
– безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій,
підприємств і громадян.
Важливо підкреслити, що наразі в пріоритеті захист інвесторів та інвестицій, адже економічно це вигідно для держави, тим паче у ситуації, яка сьогодні в України. Держава здійснює комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, що сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об’єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.
Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України.
Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути застосовані заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв’язку з припиненням інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків інвестору визначається в зазначених актах.
На цьому етапі варто згадати, що кінцевим споживачем усіх державних послуг, у тому числі, фінансових, є громадяни. Тому головним завданням держави є збереження балансу гарантованого захисту інвесторів та громадян.
Серед спорів, які виникають між суб’єктами фінансових послуг наявні адміністративні. Більшість з них про оскарження санкцій за неподання звітності Регулятору, про оскарження рішень щодо структури власності фінансових установ, про дотримання нормативу доступності активів страхової компанії про зупинення дії ліцензії тощо.