Право доступу до суду згідно з європейськими гарантіями має забезпечуватися кожному громадянинові. Але реалізувати його вдається не завжди, якщо бракує коштів. Однак деякі особи можуть бути звільнені від сплати судового збору.

Для забезпечення правильного й однакового застосування законодавства про судові витрати в адміністративних справах (справляння, об’єкти та розміри ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору) необхідно керуватися законом «Про судовий збір» від 8.07.2011 №3674-VI, а також іншими нормативно-правовими актами.

Нормами ст.5 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист.

Однак у житті трапляються випадки, коли особа, чиї права порушено, не може звернутися до суду з позовом, оскільки не має можливості сплатити судовий збір за подання позовної заяви або іншого процесуального документа, якщо законом №3674-VI визначено обов’язковість сплати такого збору.

З метою реалізації права особи на захист

інтересів, визначеного КАС, законодавець надав суду право на зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати, відстрочення та розстрочення.

При цьому нормами згаданої статті підставами для прийняття судом такого рішення визначено незадовільний майновий стан сторони.

Для звільнення від сплати судового збору сторона подає відповідне клопотання. Також можуть бути додані різні довідки про відсутність доходів (наприклад, довідки з Державної фіскальної служби, Пенсійного фонду, управління праці та соціального захисту населення тощо про відсутність у сторони доходів за попередній календарний рік, що підтверджують скрутний майновий стан та звільняють заявника від сплати судового збору).

Право на доступ до суду, закріплене у §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає державного регулювання, про що Європейський суд з прав людини зазначав у своїх рішеннях. Держави-учасниці мають у цьому питанні певну свободу розсуду. Однак суд повинен прийняти рішення щодо дотримання вимог конвенції; а також переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

Крім того, подібне обмеження не буде відповідати §1 ст.6 конвенції, якщо воно не має легітимної мети та не досягнуто розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. серед іншого рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»).

Згідно із ч.1 ст.133 КАС суд, ураховуючи

майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір судових витрат чи звільнити від них повністю або частково; відстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не довше ніж до ухвалення рішення у справі.

За нормами п.1 ч.1 ст.8 закону №3674-VI, суд може своєю ухвалою за клопотанням сторони відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення рішення у справі, якщо його розмір перевищує 5% розміру річного доходу позивача — фізичної особи за попередній календарний рік.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд може зменшити розмір збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у ч.1 статті.

Питання зменшення, звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору також розглядалося в ухвалах Касаційного цивільного суду (від 2.08.2019 у справі №761/12145/17 та від 25.04.2019 у справі №761/37888/15-ц).

Кожна людина хоч раз зверталася до суду для вирішення спору чи конфліктної ситуації. Відомо, що судовий процес потребує певних витрат життєвих ресурсів, насамперед часу та коштів. Тому в розвинених країнах медіація є одним із найпопулярніших альтернативних способів урегулювання спорів та конфліктів.

Європейські зобов’язання

Процедура передбачає залучення посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити комунікацію, проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб сторони самостійно змогли обрати той варіант рішення, який задовольнить їхні інтереси і потреби.

Світова статистика свідчить, що лише близько 5% досягнутих під час цієї процедури домовленостей не виконуються. Досвідчені медіатори пояснюють це тим, що у таких випадках допущено помилку медіатором, який не відстежив чогось у процесі. Втім, рішення судів можуть роками виконуватися у примусовому порядку через виконавчі служби, що спричиняє додаткові труднощі та витрати.

Ефективність медіаційної процедури визнало європейське співтовариство, яке рекомендує її як основний метод альтернативного вирішення спорів на досудовому етапі та під час судового розгляду. У ст.1 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами визначено, що Україна і ЄС мають зміцнювати співпрацю у галузі правосуддя, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод. Це свідчить про те, що країни ЄС дали згоду на забезпечення верховенства права та кращого доступу до правосуддя, яке повинне включати доступ як до судових, так і позасудових методів урегулювання спорів.

Європейська рада на своєму засіданні в Тампере 15 жовтня 1999 року закликала держави-члени до запровадження альтернативних позасудових процедур, серед яких медіація є основним методом. Разом з тим Україна приєдналася до Конвенції ООН про міжнародні угоди про врегулювання спорів за результатами медіації.

Вибір перемовника

У ст.124 Конституції встановлено, що законом може бути визначений обов᾽язковий досудовий порядок урегулювання спору. Проте у вітчизняному законодавстві це питання залишається невирішеним.

5 липня цього року у Верховній Раді зареєстровано проект закону «Про діяльність у сфері медіації» (№10425). Цей документ визначає правові засади та порядок проведення медіації як досудової та позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору), її принципи, статус та дисциплінарну відповідальність медіаторів, їхнє самоврядування, підготовку кадрів для медіації.

Під час процедури застосовуються техніки переговорів, спрямовані на прийняття узгоджених рішень, задоволення реальних інтересів та потреб її сторін.

Статтею 6 проекту передбачено, що сторони медіації самостійно обирають медіатора або медіаторів, визначають коло обговорюваних питань, варіанти врегулювання конфлікту (спору) між ними, зміст мирової угоди за результатами медіації, строки та способи її виконання, інші питання щодо конфлікту (спору) та процедури медіації з урахуванням рекомендацій медіатора та інших учасників перемовин.

Остаточне рішення приймають лише сторони медіації. Разом з тим у ст.10 проекту все ж обмежено коло осіб, які можуть надавати медіаційні послуги, та визначено перелік вимог до кандидата, що звужує права сторін на вільний вибір перемовника.

Що стосується неупередженості та незалежності медіаторів, то у ст.7 проекту зазначено, що втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, будь-яких інших фізичних і юридичних осіб у діяльність медіатора під час підготовки та проведення процедури забороняється. Медіатором не може бути захисник, представник, законний представник сторони медіації. Особа не може бути захисником та/або представником сторони медіації у справі (провадженні), в якій вона надавала або надає послуги медіатора. Лише у випадку відмови від подальшого представництва або захисту будь-якої сторони у цій справі незалежно від результатів медіації, крім участі у провадженні щодо укладення мирової угоди у суді, передбачається можливість залучення адвоката як медіатора.

Обов’язковість процедури

На вулиці середина літа і у розпалі сезон відпусток. Тому Сьомий апеляційний адміністративний суд вирішив роз’яснити порядок надання відпусток.

Законодаством України гарантується право кожному працівникові на відпустку, передає «ЗіБ» з посиланням на 7ААС.

Право на оплачувану щорічну відпустку передбачено статтею 45 Конституції України. Умови, тривалість і порядок надання відпусток визначено КЗпП, Законом України «Про відпустки», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про державну службу» й іншими законодавчими актами.

Право на відпустку мають громадяни, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від виду діяльності та галузевої приналежності, а також громадяни, які працюють за трудовим договором у фізособи (ч. 1 ст. 2 Закону «Про відпустки»).

Тобто сумісники та працівники, що працюють у режимі неповного чи скороченого робочого часу, мають однакові з іншими працівниками права на отримання щорічної відпустки.

До того ж законодавчо встановлено можливість надання працівникам щорічних додаткових відпусток.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 к.дн. протягом одного календарного року.

Щорічна основна та додаткова відпустки за бажанням працівника можуть бути надані одночасно чи окремо.

Відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Для державних службовців тривалість щорічної основної оплачуваної  відпустки передбачено 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (ст.57 ЗУ «Про державну службу»).

Також за кожний рік державної служби після досягнення п’ятирічного стажу державної служби надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Тривалість відпусток незалежно від  графіків роботи для працівників розраховується в календарних днях.

Під час визначення тривалості відпустки не враховуються:

• дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, а також відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 78 КЗпП);
• святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП), що припадають на відпускний період (ст. 78¹КЗпП).

Відпустка автоматично подовжується на кількість таких святкових або неробочих днів. Вихідні (субота й неділя) не вважаються ані святковими, ані неробочими днями.

Щорічні відпустки зазвичай надаються працівникові з таким розрахунком, аби вони були використані до закінчення робочого року.

У перший рік працівник має право на відпустку повної тривалості лише по закінченню 6 місяців безперервної роботи.

У разі якщо відпустка надається раніше – до настання 6 – місячного строку – її тривалість розраховується пропорційно відпрацьованому часу.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи надаються в будь-який час робочого року згідно із затвердженими графіками. Щоправда, деяким категоріям працівників щорічні відпустки надають у зручний для них час.

Власник (уповноважений ним орган) зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за 2 тижні до встановленого графіком строку. Форму такого повідомлення законодавчо не встановлено, тому його оформлення має довільний характер.

Вважається також, що працівника письмово повідомлено про відпустку, якщо він поставив підпис у наказі про відпустку.

Щорічні (основна та додаткові) відпустки надаються працівникам зі збереженням на такий період місця роботи (посади) і зарплати (ст. 74 КЗпП).

Механізм обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток і компенсації за невикористані відпустки встановлено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 (далі — Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться, зважаючи на виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки чи виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, у якому надається відпустка чи виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Розрахунок відпускних здійснюється шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців (або за менший фактично відпрацьований період) на відповідну кількість календарних днів року (чи меншого відпрацьованого періоду) за винятком святкових і неробочих днів, установлених законодавством. Одержаний результат перемножується на кількість календарних днів відпустки.

Сьогодні поговоримо про законотворчість та необхідність тісних зв’язків між законодавчою і правозастосовною діяльністю на прикладі вирішення однієї адміністративної справи.

Цю тему обрано невипадково, адже законодавство відіграє особливо значущу роль у житті окремої людини та суспільства загалом. Саме така роль законодавства і викликає потребу в знанні, перш за все того, яким чином воно створюється, формується і розвивається, і чи достатньо тих механізмів формування законодавства, які існують наразі.

На сьогодні у юридичній літературі відсутнє єдине поняття «законотворчість». Нерідко це поняття вживається у контексті законодавчої діяльності та трактується як діяльність законодавчого органу, які закріплюються у формі законів та інших нормативно-правових актах.

На мій погляд, поняття законотворчої діяльності у широкому розумінні охоплює процес правотворчого замислу та включає практичну реалізацію юридичної норми. А для виявлення законодавчої ініціативи проводиться величезна робота, яка стосується та впливає на процес прийняття законів. Насамперед виникає та осмислюється законотворчий замисел, аналізуються суспільні відносини, межі й способи їх регулювання, відбувається підготовка проекту закону, отримуються попередні та поточні консультації щодо його положень, залучаються наукові та спеціалізовані установи до написання проекту закону та внесення змін до вже існуючих законодавчих положень.

Виходить, що законотворчість поглинає як законодавчу діяльність та законодавчий процес, так і аналітичну та наукову діяльність за результатами правозастосовної практики. Отже, для творення якісних правових норм до цієї роботи, на моє переконання, повинно залучатися широке коло юристів, науковців та аналітиків. Більше того, цю клопітку роботу необхідно чітко законодавчо відобразити, передбачивши різні механізми врегулювання питань суспільних потреб й колізій у законодавстві.

Необхідно зазначити, що сам по собі законотворчий замисел не пов’язаний з юридичними діями, проте вже наступний етап – законодавча ініціатива –входить до законодавчої діяльності та визначається статтею 93 Конституції України. Зокрема, право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (далі – ВРУ) за конституційними положеннями належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Водночас ст. 89 Регламенту ВРУ (далі – Регламент) містить розширений перелік суб’єктів, які мають  право законодавчої ініціативи, та крім вищезазначених включає Національний банк України.

За положеннями Регламенту право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради:

1) проектів законів, постанов;

2) проектів інших актів Верховної Ради;

3) пропозицій до законопроектів;

4) поправок до законопроектів.

Крім того до законопроекту додається пояснювальна записка, яка має містити:

1) обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, цілей, завдань і основних його положень та місця в системі законодавства;

2) обґрунтування очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування закону після його прийняття;

3) інші відомості, необхідні для розгляду законопроекту.

До законопроекту про внесення змін до законів додається порівняльна таблиця, яка містить редакцію відповідних положень (статей, частин, пунктів, абзаців тощо) чинного закону та нову його редакцію з урахуванням запропонованих змін.

Якщо ж законопроект, проект іншого акту вноситься за погодженням з відповідними органами виконавчої чи судової влади, до нього додається таке погодження.

За дорученням Голови Верховної Ради України, його заступників або за рішенням головного комітету законопроект направляється на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного чи наукового дослідження, при цьому предмет і мета експертизи, пошуку, дослідження повинні бути чітко визначені (ст. 103 Регламенту ВРУ).

При цьому при підготовці до першого читання зареєстрований та включений до порядку денного сесії законопроект в обов’язковому порядку направляється для проведення наукової експертизи, а при підготовці до всіх наступних читань – для проведення юридичної експертизи та редакційного опрацювання у відповідні структурні підрозділи Апарату Верховної Ради. Остаточна юридична експертиза і редакційне опрацювання здійснюються після прийняття акту Верховної Ради в цілому.

Ті законопроекти, які мають системний характер для окремих галузей законодавства і необхідність наукового опрацювання яких при підготовці до першого читання встановив профільний комітет, направляються для одержання експертних висновків до

Військовий облік ведеться з метою забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів, особовим складом у мирний час та особливий період.

Основну організацію та ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних встановлено Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921, передає «Закон і Бізнес» з посиланням на 7 ААС.

Військовий облік військовозобов’язаних за призначенням поділено на загальний і спеціальний. На спеціальному військовому обліку перебувають військовозобов’язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час. Усі інші військовозобов’язані перебувають на загальному військовому обліку.

Організацію та безпосереднє ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних (суддів та працівників апарату суду) у Сьомому апеляційному адміністративному суді здійснює відповідальний працівник.

У Сьомому апеляційному адміністративному суді проводяться такі заходи з ведення персонального обліку призовників і військовозобов’язаних:

1) перевірка у громадян під час прийняття на роботу наявності військово-облікових документів (у військовозобов’язаних – військових квитків або тимчасових посвідчень, а у призовників – посвідчень про приписку до призовних дільниць). Приймання на роботу призовників і військовозобов’язаних здійснюється тільки після взяття їх на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах, а також у разі перебування на військовому обліку в СБУ та Службі зовнішньої розвідки;

2) надсилання у семиденний строк до відповідних районних (міських) військових комісаріатів повідомлень про зміну облікових даних призовників і військовозобов’язаних, прийнятих на роботу чи звільнених з роботи;

3) оповіщення на вимогу районних (міських) військових комісаріатів призовників і військовозобов’язаних про виклик їх до районних (міських) військових комісаріатів і забезпечення їхнього своєчасного прибуття;

4) забезпечення повноти та достовірності облікових даних призовників і військовозобов’язаних згідно з вимогами, встановленими Порядком та іншими документами персонального обліку відповідно до законодавства;

Джерело:

Закон і бізнес

Перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв, скарг, клопотань суд перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету. Якими доказами слід підтверджувати факт сплати збору та в яких випадках навіть перерахований платіж може не бути взятий до уваги?

У ч.1 ст.1 закону «Про судовий збір» від 8.07.2011 №3674-VI наведено визначення судового збору. Це платіж, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом.

Наприклад, за подання апеляційної скарги на ухвалу в п.5 ч.3 ст.4 закону встановлено ставку судового збору в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга). Збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спецфонду держбюджету (чч.1, 2 ст.9 закону).

Постановою правління Національного банку від 21.01.2004 №22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Нею, зокрема, встановлені загальні правила, види та стандарти розрахунків клієнтів банків, а також вимоги щодо заповнення розрахункових документів.

Відповідно до інструкції платіжне доручення оформлюється згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів. Так, одним із реквізитів є «призначення платежу». Платник заповнює його таким чином, аби надати повну інформацію про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства. Він же відповідає за дані, зазначені в цьому реквізиті.

У платіжному дорученні, яке є документом про сплату судового збору, у розділі «Призначення платежу» мають бути вказані відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується збором.

Необхідними реквізитами ідентифікації позовної заяви (заяви, скарги) або апеляційної скарги є номер справи, у межах якої подається апеляційна скарга, та дата ухвали суду, що оскаржується. Згідно з ч.5 ст.296 Кодексу адміністративного судочинства до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

У нових редакціях процесуальних кодексів передбачені докорінні зміни багатьох судових процедур, починаючи від нових засобів доказування й закінчуючи запуском електронного судочинства. Зупинимося на змінах, які стосуються представництва інтересів у судах, надання правничої допомоги та стягнення витрат на неї в розрізі правозастосовної практики.

Монополія на представництво

Законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2.06.2016 №1401-III «Перехідні положення» Конституції доповнено п.16¹. За змістом пп.11 п.16¹, з 1.01.2019 представництво відповідно до п.3 ч.1 ст.131¹ та ст.131² Конституції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами в судах усіх інстанцій. Водночас до кінця цього року представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах можуть здійснювати й інші особи.

Винятком із зазначеного правила є представництво в провадженнях, які розпочато до набрання чинності згаданим законом. У таких справах представництво здійснюється за правилами, які діяли до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, що не підлягають оскарженню.

Тому з 1.01.2019 представництво інтересів осіб у судах усіх інстанцій у справах, в яких провадження не відкриті до 30.09.2016 (дати набуття чинності законом №1401-III), здійснюється адвокатами.

Водночас, як передбачено в ст.131² Конституції, законом можуть бути визначені винятки щодо представництва у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів і референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Винятки за малозначністю

В адміністративному процесі малозначними справами є адміністративні справи незначної складності, в яких характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин (ч.20 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства).

Уточнення щодо справ незначної складності наведено в ч.6 ст.12 КАС. Це справи про:

Аби уникнути помилок під час заповнення та подачі декларації необхідно дотримуватися інструкції, яку нагадав Сьомий апеляційний адміністративний суд.

Як повідомили «ЗіБ» у відділі по роботі з персоналом 7 ААС, відповідно до статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» державні службовці, інші суб’єкти декларування, зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, яку визначає Національне агентство, при цьому система з кожним новим етапом працює краще.

Для правильного та швидкого заповнення е-декларації необхідно:

1)    перевірити адресу електронної поштової скриньки, яка вказана у персональному кабінеті Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

2)    перевірити термін дії та працездатність Вашого електронного цифрового підпису для роботи з реєстром. Для отримання інформації про термін дії ЕЦП необхідно завантажити

посилений сертифікат особистого ЕЦП з веб-сайту акредитованого центру сертифікації ключів (далі – АЦСК), у якому отримано ЕЦП. Після цього натиснути на сертифікат подвійним кліком лівої кнопки миші та у вікні, яке відкриється, переглянути термін дії сертифікату ЕЦП. Якщо термін дії сертифікату сплинув, скористатись ЕЦП неможливо. У такому разі вам необхідно звернутись до АЦСК та отримати новий ЕЦП.

Після отримання нового ЕЦП необхідно зайти на сторінку входу до реєстру і скористатись посиланням: «Я загубив/змінив свій приватний ключ». У полі «Поточна електронна адреса» потрібно вказати електронну поштову скриньку, з якою зареєстрований декларант в Реєстрі, та натиснути кнопку «Вислати код для відновлення». На вказану поштову скриньку надійде лист «Зміна ЕЦП | ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ДЕКЛАРАЦІЙ». Для зміни ЕЦП необхідно перейти за посиланням у листі, після цього у полі АЦСК обрати акредитований центр сертифікації ключів, у якому отримано новий ЕЦП, обрати файл нового ЕЦП, вказати пароль від нового ЕЦП та натиснути кнопку «Змінити ЕЦП». Після успішного виконання вказаних дій з’явиться повідомлення про розгляд поданої заявки. Заявки на зміну ЕЦП розглядаються протягом 1 доби у робочий час.

Рекомендації щодо роботи з Реєстром та роз’яснення щодо заповнення форми е-декларації знаходяться за посиланням.