Джерело: Юридична газета

Учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень. Це право передбачено статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, які подали апеляційну чи касаційну скаргу на відповідне рішення, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії судових рішень у порядку, передбаченому КАС України (ч. 2 ст. 11 КАС України).

Водночас порядок ознайомлення з матеріалами справи регламентовано Розділом Х Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, відповідно до якого справи видаються для ознайомлення працівником апарату суду за резолюцією судді (судді-доповідача), або голови суду, або заступника голови суду, або секретаря відповідної судової палати на підставі письмової вимоги (заяви) таким особам:

• прокуророві, який має право на участь у розгляді справи, – після пред’явлення службового посвідчення;
• адвокатам, які беруть участь у розгляді справ (після пред’явлення документа, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, зокрема: посвідчення адвоката, договору про надання правової допомоги; довіреності; ордера; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги);
• учасникам справи (кримінального провадження), а також особам, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки (після пред’явлення документа, що посвідчує особу: паспорта, службового посвідчення, пенсійного посвідчення тощо, та в необхідних випадках – доручення представника).

Особам, які мають право витребовувати справи за службовим становищем для проведення аналізів, узагальнень або з іншою метою, не пов’язаною з розглядом справи (матеріалів кримінального провадження), справи видаються тільки на підставі відповідної письмової вимоги з резолюцією голови суду (якщо провадження у справі закінчено) або судді/судді-доповідача (якщо провадження у справі не закінчено), після пред’явлення службового посвідчення.

Важливо, що ознайомлення з матеріалами справи проводиться виключно у приміщенні суду, у визначеному наказом голови суду місці, протягом усього робочого часу та в присутності працівника апарату суду.

Так, у Сьомому апеляційному адміністративному суді є спеціально обладнана кімната для ознайомлення з матеріалами справи. Особи під час ознайомлення з матеріалами справ можуть робити з них виписки та копії відповідно до вимог законодавства. Після ознайомлення з матеріалами судової справи особа робить відповідний запис на своїй заяві про надання судової справи для ознайомлення (із обов’язковим зазначенням підпису, ініціалів та прізвища, дати ознайомлення), після чого заява долучається до матеріалів судової справи.

Звертаємо увагу, що ознайомлення з матеріалами справи у Сьомому апеляційному адміністративному суді можна замовити завчасно (електронною поштою, засобами підсистеми «Електронний суд», за допомогою месенджерів або зателефонувавши до call-центру суду). Такий формат дозволяє значно оптимізувати отримання послуги, адже узгоджується зручний для заявника час для проведення ознайомлення з матеріалами справи. А якщо у заявника є електронна пошта, то узгоджується перелік необхідних документів та можливість їх направлення на електронну скриньку.

Також ознайомитися з матеріалами справи можна за допомогою підсистеми «Електронний суд». Зареєстровані у цій підсистемі користувачі мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи документообігу суду документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів автоматично.

Джерело: Юридична газета

17 серпня 2021 року Вища рада правосуддя затвердила Положення про порядок функціонування  окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Документом визначено порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, зокрема підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд» та власне підсистеми відеоконференцзв’язку.

Підсистема відеоконференцзв’язку ЄСІТС надає можливість у режимі відеоконференції брати участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду за допомогою свого Електронного кабінету та власних технічних засобів, або в приміщенні іншого суду за допомогою технічних засобів суду.

Авторизація користувачів в Підсистемі відеоконференцзв’язку ЄСІТС може здійснюватися за допомогою:

– введення логіну та паролю;

– КЕП (кваліфікований електронний підпис);

– використання підсистеми Електронний кабінет.

Для проведення судових засідань у режимі відеоконференції, як в приміщенні суду, так і поза його межами особа має бути попередньо зареєстрована в Електронному кабінеті.

Фіксація таких  судових засідань здійснюється засобами самої підсистеми відеоконференцзв’язку. Тобто секретар судового засідання засобами підсистеми відеоконференцзв’язку здійснює ведення протоколу судового засідання в електронній формі та відеозапис слухання справи.

Положення про окремі модулі ЄСІТС зазначає, що протокол судового засідання, підписаний кваліфікованим електронним підписом після його формування,  автоматично імпортується до автоматизованої системи діловодства суду.  Протокол судового засідання після  підписання блокується для внесення змін, а відеозапис судового засідання автоматично зберігається у централізованому файловому сховищі.

У разі участі учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції, переривання зв’язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Зазначені підсистеми вже сьогодні забезпечують можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, отримання повідомлень чи процесуальних документів в електронному вигляді, функціонування офіційних електронних адрес та передбачають процедури реєстрації, автентифікації та доступу осіб до функціонуючих підсистем (модулів) ЄСІТС через електронний кабінет.

Важливо, що використання вказаних підсистем не лише удосконалює  та полегшує доступ до правосуддя, але й є економічно вигідним. При користуванні вказаними модулями відбувається економія коштів як для учасників судового процесу, так і для судової системи.

Джерело: Юридична газета

Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 № 2704-VIII  з 16 липня 2021 року суттєво змінює порядок підтвердження особою вільного володіння державною мовою. Зокрема, рівень володіння державною мовою  засвідчується державним сертифікатом про рівень володіння державною мовою, що видається Національною комісією зі стандартів державної мови відповідно до цього Закону.

З 16 липня 2021 року набули чинності зміни до статті 25 Закону України «Про державну службу». Ці зміни передбачають доповнення переліку інформації, що подається особою для участі у конкурсі, копією Державного сертифіката про рівень володіння державною мовою aбo витягу з реєстру Державних сертифікатів про рівень володіння державною мовою, що підтверджує рівень володіння державною мовою, визначений Національною комісією зі стандартів державної мови.

За глобальною шкалою Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти встановлено такі рівні володіння державною мовою:

1. початковий рівень першого ступеня (A1);
2. початковий рівень другого ступеня (A2);
3. середній рівень першого ступеня (B1);
4. середній рівень другого ступеня (B2);
5. рівень вільного володіння першого ступеня (C1);
6. рівень вільного володіння другого ступеня (C2).

Частина четверта статті 10 Закону № 2704 зобов’язує особу подати документ, що засвідчує рівень володіння державною мовою до призначення на відповідну посаду. Та крім того, відповідно до частини другої статті 9 даного Закону особи, які претендують на призначення на посади державної служби зобов’язані володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків.

Саме тому варто звернути увагу на те, що до інформації для участі у конкурсах на зайняття посад державної служби, які оголошено та оприлюднено на Єдиному порталі вакансій державної служби після 16 липня 2021 року, конкурсантам необхідно подавати ще один документ – копію державного сертифіката про рівень володіння державною мовою або витяг з реєстру Державних сертифікатів про рівень володіння державною мовою (першого або другого ступеня С1, С2).

Зауважуємо, що на офіційному вебсайті Національної комісії зі стандартів державної мови:  у розділі «Іспит на рівень володіння державною мовою» можна ознайомитись з порядком проведення іспиту на рівень володіння державною мовою, зразками іспитових тестових завдань та іншою інформацією, що стосується отримання відповідного державного сертифіката.

Джерело: Юридична газета

Одним із ключових завдань відділу узагальнення судової практики 7ААС є аналіз змін у законодавстві, формування оперативних довідок, інформування суддів та працівників суду про них.

Про це повідомляє прес-служба 7ААС.

У 7ААС звернули увагу на статистику у цьому напрямку: у 2020 році прийнято 249 законів, з яких 47 внесені Президентом України, 36 – Кабінетом Міністрів України, 166 подані народними депутатами; всього відхилено 594 законопроєкти. Кабінет Міністрів України у 2020 році прийняв 1327 постанов та 1656 розпоряджень.

Поряд з цим за 4 місяці 2019 року (29 серпня 2019 року – початок роботи ВРУ 9-го скликання) прийнято 94 закони.

У 2018 році народні депутати встигли ухвалити 158 законів.

Зазначається, що для судової установи це має неабияке значення. Адже обізнаність у законодавчих новаціях дозволяє спрогнозувати, які категорії спорів будуть актуальними найближчим часом. Завдяки цьому судді можуть швидше зорієнтуватися у компетенційних та дискреційних повноваженнях органів виконавчої влади тощо. А в результаті комплексного аналізу чинного правового регулювання в тій чи іншій сфері суспільних відносин, аналізу поведінки посадових осіб суб’єктів владних повноважень (рішень, дій чи бездіяльності) із застосуванням принципів адміністративного судочинства здійснюється правосуддя.

Крім того, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи його окремого положення, застосованого (не застосованого) судом під час вирішення справи, якщо рішення ще не виконане, відповідно до  п. 1 частини п’ятої ст. 361 КАС України, може стати  підставою для перегляду рішення у зв’язку з виключними обставинами.

Саме тому у судовій установі уважно слідкують за новаціями у нормативно-правових актах і, найчастіше, ще на стадії подання законопроєктів до Верховної Ради України намагаються спрогнозувати їхню долю та шляхи застосування.

Отже, від ефективності здійснення законодавчої функції, якісного контролю та застосування на практиці чинного законодавства органами виконавчої влади залежить результат вирішення спорів.

Показником ефективності законодавчої функції не є кількісний показник. Обов’язковою умовою для прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів повинно стати недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, тому будь-які норми, які залежать від фінансово-економічних показників розвитку країни, потрібно приймати усвідомлено, з великою відповідальністю та з врахуванням прогнозованих показників розвитку країни як відповідальними установами, так і незалежними експертами.

Прийняття законів необхідне лише тоді, коли певна проблема не може бути вирішена в інший спосіб, при цьому прийняті закони повинні узгоджуватися з уже існуючими законами та враховувати інтереси максимального кола громадян. Не зайвим буде налагодити дієвий механізм залучення до обговорення законодавчих ініціатив потенційно зацікавлених осіб та широкого кола громадськості.

Необхідно підкреслити, що ВР України вже здійснила ряд заходів з оптимізації законодавчого процесу, запровадивши, зокрема, систему планування в практику законотворення.

Так, від 03.10.2019 Законом № 162-IX  доповнено Регламент Верховної Ради України статтею 19-1. Відповідно до цієї статті, план законодавчої діяльності  щорічно затверджується парламентом на початку чергової сесії за поданням Голови Верховної Ради України з узгодженням Погоджувальною радою та з узагальненням пропозицій комітетів. Такі пропозиції подаються до 31 грудня року, що передує, з урахуванням Програми діяльності та орієнтовного плану законопроєктних робіт Кабінету Міністрів України.

План законопроєктної роботи Верховної Ради має містити перелік питань, які потребують законодавчого врегулювання, обґрунтування необхідності розроблення законопроєкту, орієнтовні його назви та строки подання, відповідальних за розроблення законопроєкту, інформацію про пріоритетність внесення та розгляду законопроєктів.

До прикладу, план на 2020 рік налічував 12 пріоритетних сфер суспільного життя, завдання для забезпечення яких визначені Указом Президента України від 08.11.2019 № 837/2019, з яким можна ознайомитись за посиланням.

Водночас дієвого та ефективного парламентського контролю за виконанням прийнятих законів виконавчою гілкою влади не було аж до змін у Регламенті Верховної Ради України, внесених Законом України від 03.12.2020 № 1052-IX.

До цього часу можна було говорити лише про відповідальність головуючого за ведення пленарного засідання (ст. 29), про відповідальність за порушення народним депутатом встановлених законом вимог щодо особистого голосування (ст. 43, 47), про контроль за підрахунком голосів лічильною комісією (ст.48), про порушення народним депутатом дисципліни та етики поведінки під час пленарного засідання (ст. 51), про скасування результатів голосування у разі виявлення порушення законодавчої процедури (ст. 130), про контроль за виконанням Державного бюджету України (ст. 161, 162), про дострокове припинення повноважень депутата через несумісність депутатського мандата (ст. 223), про проведення «години запитань до Уряду» (ст. 229, 230).

Про ефективність нормотворчих перетворень можуть вказувати короткострокові та довгострокові звіти про їхній вплив на суспільне життя та судова практика про застосування цих норм законодавства.

З метою налагодження дієвого механізму звітування органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб прийнято Закон України від 03.12.2020 № 1052-IX, яким внесено зміни до Регламенту Верховної Ради України. Зокрема главу 38 «Розгляд звітів, доповідей та іншої інформації державних органів та посадових осіб (крім КМУ)» викладено в іншій редакції.

Нововведення у Регламенті Верховної Ради України спрямовані на встановлення чітких календарних дат для подання звітів окремих органів, інституцій, що забезпечують парламентський контроль (Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Генеральний прокурор, НАБУ, ДБР, СБУ, НБУ, Фонд держмайна тощо) та посадових осіб, яких Верховна Рада обирає, призначає або надає згоду на призначення на посади. Крім того, вибудовано логічну структуру розгляду звітів органів виконавчої влади до підготовки та розгляду звіту Уряду про хід і виконання Програми діяльності КМУ, на підставі чого надаються рекомендації та план їхнього проведення, списки законопроєктів, необхідних для втілення рекомендацій.

Також ст. 19-1 Регламенту Верховної Ради України доповнено частиною четвертою, у якій передбачено, що комітети у січні поточного року наприкінці чергової сесії Верховної Ради відповідно до календарного плану роботи сесії Верховної Ради подають до Верховної Ради звіт про стан виконання плану законопроєктної роботи Верховної Ради за попередній рік. Із Законом можна ознайомитись за посиланням.

Джерело: Юридична газета

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках)  про його тимчасову непрацездатність.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих йому для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Обставини справи: з 01.02.2004 особа працювала на посаді землевпорядника в Білилівській сільраді. 26.07.2019 Білилівська сільська рада видала два накази за одним номером – 26 про звільнення особи із займаної посади, але з різних підстав:

• за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України(у зв`язку з прогулами без поважних причин);
• за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України(за угодою сторін).

Особа перший наказ вважає протиправним, оскільки звільнення відбулося під час її тимчасової непрацездатності. Другий наказ скасовано розпорядженням Білилівської сільради як помилково виданий. Крім того, відповідач не отримав від позивача письмові пояснення про поважність причин відсутності на роботі за кожен день відсутності, не застосував дисциплінарне стягнення за часткову відсутність на роботі, вручив розпорядження про звільнення під розписку лише 20.08.2019.

Позиція адміністративних судів усіх інстанцій: Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, дійшовши висновку, що розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення позивача у зв`язку з прогулами без поважних причин з посади землевпорядника Білилівської сільради є правомірним. Суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги про поновлення позивача на попередній посаді, стягнення з Білилівської сільради середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є похідними від вимоги про скасування розпорядження про звільнення, яка є необґрунтованою.

Сьомий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду І інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо звільнення особи, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку. У цій частині прийняв нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив частково: скасував розпорядження про звільнення позивача у зв`язку з прогулами без поважних причин, поновив на посаді та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з того, що на момент прийняття спірного розпорядження відповідач належним чином не пересвідчився у відсутності поважних причин неявки позивача на роботу та не відібрав у нього письмових пояснень щодо причин відсутності на робочому місці. Крім того, апеляційний суд погодився з доводами громадянина щодо протиправності розпорядження про звільнення від 26.07.2019 № 26 з огляду на видання цього розпорядження в період тимчасової непрацездатності особи.

Також апеляційний суд вказав, що листок непрацездатності недійсним визнано не було, тому доводи про порушення порядку його видачі не можна взяти до уваги. Водночас сільському голові на день винесення спірного розпорядження було відомо про хворобу позивача. З урахуванням встановлених обставин, характеру порушень, глибини душевних страждань апеляційний суд зазначив, що особі належить відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн.

Стосовно відсутності на робочому місті суди встановили, що працівник перебував у землевпорядній організації з 10:00 до 13:00, витративши час на дорогу до місця роботи, що унеможливлювало його перебування на робочому місці з 13:00 до 16:00 години. Також на підтвердження своєї відсутності на робочому місці позивач надав корінці податкових повідомлень-рішень, які він вручав жителям села для сплати земельного податку.

Верховний Суд підтримав позицію суду апеляційної інстанції, відхиливши доводи роботодавця щодо відмови особи надати пояснення, оскільки в разі відмови працівника надати пояснення вказаний факт має бути зафіксований письмово (складанням відповідного акта тощо). Проте такий документ в матеріалах справи відсутній.

Враховуючи установлені обставини справи та наведене нормативне регулювання, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції та залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду щодо скасування розпорядження про звільнення позивача, поновлення на посаді зі стягненням середнього заробітку й відшкодуванням моральної шкоди за час вимушеного прогулу –без змін.

Джерело: Юридична газета

Найважливішим результатом здійснення правосуддя адміністративними судами є ухвалення судового рішення. Судове рішення – це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права і згідно з конституційними засадами та принципами адміністративного судочинства, є обов’язковим до виконання на всій території України.

Залежно від кола питань, вирішених через ухвалений документ, судові рішення поділяються на постанови, рішення та ухвали i,  разом з тим, повинні базуватись на засадах верховенства права, бути законними i обґрунтованими.

Порядок ухвалення судових рішень визначено Кодексом адміністративного судочинства України, де вказано, що суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Проте у виняткових випадках залежно від складності справи складання рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження – п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Такі правила поширюються на постанови, прийняті адміністративними судами всіх інстанцій лише залежно від складності справи, яка визначається судом під час її розгляду (великий обсяг справи і позовних вимог, значна кількість сторін і досліджуваних доказів тощо). Складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п’ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Судові рішення викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, передбачених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, і підписуються електронним цифровим підписом судді (у разі колегіального розгляду – електронними цифровими підписами всіх суддів, що входять до складу колегії).

При цьому, слід виокремити особливості проголошення судових рішень в окремих категоріях адміністративних справ, що передбачено статтею 271 КАС України.

Зокрема суд проголошує повне судове рішення:

– у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій;

– у справах щодо уточнення списку виборців;

– у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, які порушують законодавство про вибори та референдум;

– у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб’єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу;

– у справах, пов’язаних із виборами Президента України;

– у справах за адміністративними позовами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань;

– у справах за адміністративними позовами про усунення перешкод та заборону втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань;

– у справах щодо гарантованого забезпечення потреб оборони;

– у справах за зверненням податкових та митних органів;

– у справах за зверненням Служби безпеки України щодо накладення арешту на активи, що пов’язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них;

– у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності;

– у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності;

– у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця;

– у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України

– у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства.

Для забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства усі зареєстровані електронні примірники судових рішень та окремих думок суддів вносяться до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Джерело: Юридична газета

Притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, якщо його близькі особи займаються підприємницькою діяльністю, є неправомірним.

Обставини справи: з 25.02.2016 позивач є державним службовцем у сфері перевірок суб`єктів декларування Новоград-Волинської ОДПІ. У результаті перевірки достовірності задекларованих відомостей за 2015 рік та вимог щодо запобігання та врегулювання конфліктів інтересів начальник відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Житомирській області затвердив висновок від 24.05.2016, відповідно до якого близькі особи позивача займаються підприємницькою діяльністю на території Новгород-Волинського району. Ці відомості стали підставою для оголошення позивачу догани відповідно до п. 11 ст. 65, ст. 66 Закону України “Про державну службу” за неналежне виконання службових обов`язків, що призвело до недотримання п. 2 ч. 1 ст. 28 вимог Закону України “Про запобігання корупції” в частині запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. Вважаючи винесену догану неправомірною, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.

Позиція адміністративних судів всіх інстанції: суд першої інстанції та Житомирський апеляційний адміністративний суд, з висновками яких погодився Верховний Суд, вказали, що відповідно до матеріалів справи під час службової перевірки та притягнення позивача до відповідальності коло його службових обов`язків не встановлювалося. Не було з`ясовано, яким чином і чи перетиналися особисті стосунки позивача та його родичів зі сферою його службових повноважень, чи мав позивач будь-який майновий чи немайновий приватний інтерес, що був би пов`язаний із виконанням ним службових повноважень. При цьому відповідач не розмежував, про який саме конфлікт інтересів не повідомив позивач безпосереднього керівника: про потенційний чи реальний. Наведене вище виключає наявність в діях позивача дисциплінарного проступку, передбаченого п.11 ч.2 ст.65 Закону України “Про державну службу” та вказує на неправомірність наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що та обставина, що близькі родичі позивача займаються підприємницькою діяльністю, не встановлює між ними відносин прямого підпорядкування, оскільки жоден з них не наділений повноваженнями у відношенні до іншого у вирішенні питань прийняття на роботу, звільнення, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання доручень тощо. Сама по собі наявність у будь-якої особи близьких родичів не свідчить про можливість потенційного впливу на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень державним службовцем. Взаємодія особи в процесі своєї життєдіяльності, її зміст, спрямованість є важливою складовою приватного та сімейного життя особи, яке гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання органів державної влади у таке право з метою протидії та запобігання корупції є виправданим за умови настання певних обставин, однак не може зобов`язувати особу беззастережно розкривати усі особисті стосунки.

Повний текст рішень можна знайти за посиланням, справа № 806/1473/16

Слід розуміти, що у період карантину добір і призначення осіб на вакантні посади державної служби здійснюється у виняткових випадках, пов’язаних з необхідністю виконання завдань і функцій державних органів.

Інформація про такий добір, визначення переможця (переможців) або його (їхня)  відсутність здійснюється через Єдиний портал вакансій державної служби.

Особа, яка бажає взяти участь у доборі на вакантну посаду, повинна подати через Єдиний портал вакансій державної служби таку інформацію:

1) заяву із зазначенням основних мотивів щодо зайняття нею посади за відповідною формою;

2) резюме за формою;

3) заяву, у якій особа повинна повідомити, що до неї не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади” та надати згоду на проходження перевірки й оприлюднення відомостей стосовно неї відповідно до Закону України “Про очищення влади”.

Усю інформацію, що надходить від осіб через Єдиний портал вакансій державної служби вивчає служба управління персоналом державного органу не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня її надходження, а протягом одного робочого дня передає уповноваженій особі. Звертаємо увагу, що інформація, яка не відповідає вимогам, визначеним в оголошенні про добір, зокрема неправильно заповнені заява чи резюме, не розглядається!

З метою проведення добору керівник державної служби або суб’єкт призначення визначає уповноважену особу, яка проводить співбесіду з кожним кандидатом дистанційно в режимі відеоконференції. Служба управління персоналом державного органу узгоджує з претендентами на вакантну посаду канал зв’язку, час і дату початку проведення такої співбесіди. Перед її проходженням особа обов’язково має пред’явити паспорт громадянина України або інший документ, що ідентифікує особу.

Після проведення співбесіди уповноважена особа визначає кандидатури та вносить обґрунтоване подання керівнику державної служби або суб’єкту призначення для  призначення кандидата на вакантну посаду державної служби. З такою особою на період карантину укладають контракт, граничний строк якого становить не більше двох місяців після скасування карантину. Після підписання такого контракту керівник державної служби або суб’єкт призначення видає наказ про призначення особи на вакантну посаду.

По завершенню карантину знову оголошується конкурс на заміщення цієї ж вакантної посади,  і по закінченню усіх його етапів керівник державної служби або суб’єкт призначення визначає переможця конкурсу відповідно до законодавства.

Джерело: Юридична газета

Щоб правильно й своєчасно організувати роботу, усі бюджетні установи повинні сформувати індивідуальний кошторис, план асигнувань, штатний розпис та інші документи і погодити їх з розпорядником вищого рівня (наприклад, для судів таким розпорядником є Державна судова адміністрація України). Порядок планування, розгляду та затвердження кошторису установи регулюють такі документи, як Бюджетний кодекс, Порядок обслуговування державного бюджету за видатками та Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ.

Про це йдеться у повідомленні прес-служби 7ААС.

Для формування кошторису потрібно провести ретельний розрахунок, щоб обґрунтувати кожну статтю видатків. Сума запланованих видатків не може перевищувати надходження загального фонду. Суми видатків у кошторисі розподіляються згідно з кодами економічної класифікації видатків.

Норми  витрат поділяють на обов’язкові та розрахункові. Обов’язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установи. Розрахункові витрати – обґрунтовані дослідженнями і практикою значення витрат, які прогнозуються з урахуванням конкретних умов роботи.

Отже, складання та затвердження кошторису відбувається в такому порядку:

1. Мінфін, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків та надання кредитів з бюджету загального фонду на наступний рік, що є підставою для складання проєктів кошторисів.

2. Головні розпорядники встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету.

3. Проєкти індивідуальних кошторисів вивчають розпорядники вищого рівня на предмет їхньої законності та правильності розрахунків, враховуючи об’єктивну потребу в коштах, дотриманні актуальних ставок, норм, цін, лімітів відповідно до норм чинного законодавства, та складають проєкти зведених кошторисів.

4. На основі проєктів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подають до Міністерства фінансів України, місцевих фінансових органів для включення їх до проєктів відповідних бюджетів.

5. У тижневий термін після опублікування закону про державний бюджет України на відповідний рік, рішення Верховної Ради, місцевих рад, головним розпорядникам доводятьлімітні довідки про бюджетні асигнування. Головні розпорядники направляють показники такої довідки розпорядникам нижчого рівня, і на основі цих показників  бюджетні установи приводять у відповідність до відомостей цієї довідки проєкти кошторисів, складають проєкти, уточнені проєкти кошторисів та плани і їх подають розпорядникам вищого рівня для складання зведеного кошторису.

6. Головні розпорядники протягом двох тижнів після отримання лімітних довідок подають до Міністерства фінансів, місцевих фінорганів уточнені проєкти зведених кошторисів, зведених планів асигнувань, зведених планів надання кредитів, зведених планів спеціальних коштів.

І вже на основі цих документів Міністерство фінансів України та місцеві фінансові органи складають розпис відповідного бюджету.

Джерело:

Юридична газета

Громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також ті громадяни України, які працюють за трудовим договором у фізичної особи-підприємця, мають право на відпустки.

Про це повідомляє прес-служба 7ААС.

Зазначається, що умови, тривалість і порядок надання працівникам відпусток визначені Кодексом законів про працю України та Законом України “Про відпустки” від 15.11.1996  № 504/96-ВР.

Так, право працівника на щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на такому підприємстві, установи чи організації  (ч. 5 ст. 10 Закону про відпустки). Винятковими є лише випадки, вказані у ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки.  Але у разі надання працівникові таких щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їхню тривалість визначають пропорційно відпрацьованому часу. За другий та наступні роки роботи щорічні відпустки надаються відповідно до затвердженого графіка відпусток у будь-який час робочого року. Щорічні відпустки надаються працівникам за відпрацьований робочий рік, відлік якого починається з дня  прийняття такого працівника на роботу (ст. 6 Закону про відпустки).

У випадку звільнення працівника до закінчення робочого року, протягом якого він уже перебував у щорічній відпустці повної тривалості, у нього виникає заборгованість перед підприємством. Адже відпускні нараховані працівникові за невідпрацьовану частину робочого року, і для покриття цього боргу роботодавець проводить відрахування із розрахунку при звільненні.

Зокрема, цей випадок прописаний у ст. 127 КЗпП України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їхньої заборгованості підприємству, установі й організації, у якій вони працюють, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, зокрема при звільненні до закінчення того робочого року, у рахунок якого він уже одержав відпустку за невідпрацьовані дні відпустки.

Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється  з підстав, зазначених у пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також у випадку направлення на навчання та у зв’язку з виходом на пенсію.

Слід зауважити, що, проводячи відрахування відпускних, отриманих за невідпрацьований період, не потрібно заново визначати середньоденну зарплату, виходячи з нового розрахункового періоду, у разі звільнення працівника в наступному місяці. Для розрахунку потрібно брати той середньоденний заробіток, який застосовували під час нарахування відпускних.

Таким чином, якщо ж працівник звільняється, перебуваючи, наприклад, у навчальній відпустці (ст. 13 – 15 Закону про відпустки), соціальній відпустці на дітей (ст. 19 Закону про відпустки), додатковій відпустці учасників бойових дій (ст. 16-2 Закону про відпустку), то підстав для утримання відпускних за дні таких відпусток немає.

Джерело: Юридична газета