Англійська мова є однією з офіційних мов Європейського Союзу, Ради Європи, Організації Об’єднаних Націй та Організації Північноатлантичного договору.

Наразі одним з пріоритетів національних інтересів України визначено інтеграцію у євроатлантичний безпековий простір з метою набуття членства в Організації Північноатлантичного договору. Також Україна має статус кандидата у члени Європейського Союзу. А тому надважливо вивчати англійську мову, адже її незнання значно обмежує наші можливості як держави.

Разом з тим англійська мова вже давно вважається міжнародною, а тому володіння нею в умовах сучасності та інтеграції до європейської спільноти перестає бути правом і частіше перетворюється на обов’язок.

Так, проєктом Закону України «Про застосування англійської мови в Україні» передбачено список осіб, які будуть зобов’язані володіти англійською мовою. Зокрема, такі нововведення стосуються державних службовців категорії «А»; державних службовців категорії «Б» і «В», перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України; голови місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників; військовослужбовців офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України; поліцейських середнього та вищого складу Національної поліції України, посад начальницького складу інших правоохоронних органів, посад начальницького складу служби цивільного захисту, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України; прокурорів; у податкових та митних органах, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України; керівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також варто зазначити, що особам, які обіймають вищезазначені посади, за володіння англійською мовою на рівні не нижче «В2» будуть виплачуватись надбавки до основної заробітної плати. Відповідний порядок буде доручено затвердити Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом.

За інформацією відділу аудиту, ревізії та планово-фінансової діяльності
Сьомого апеляційного адміністративного суду

 «Емоції сприяють продуктивній роботі.»

Мелані Паркер

Емоційне виснаження, відсутність сил і бажання займатися діяльністю, яка нещодавно була по-справжньому цікавою… Якщо ви відчуваєте щось подібне, то імовірно час серйозно задуматись про синдром професійного вигорання.

«Вurnout» – саме так американський психіатр Фрейденберг у 1974 році назвав стан емоційного або професійного вигорання. Такий синдром з’являється на тлі хронічного стресу і веде до виснаження емоційних та особистісних ресурсів людини. Тобто особа фактично емоційно «вигорає».

Причини такого стану можуть бути різними. Це і напружений графік роботи, підвищене навантаження, відсутність часу для перепочинку, або стреси, зумовлені щоденними обов’язками (наприклад, спілкування зі складними клієнтами, відповідальна або небезпечна робота). Також емоційно виснажують внутрішній конфлікт, пов’язаний з роботою (наприклад, неможливість збалансувати роботу і сім’ю, невідповідний робочий графік, неможливість змиритися з інтенсивним навантаженням), несправедлива система оплати праці, або навіть нерозуміння сенсу своєї роботи (людина не бачить, що її робота комусь потрібна).

Як розпізнати синдром професійного вигорання і зрозуміти, що варто щось із цим робити? Розглянемо 10 симптомів, які виділяють фахівці.

Зниження працездатності. Завдання, які раніше виконувались легко і швидко, стали вимагати більше часу і додаткових зусиль для пошуку рішень. Вам складніше переключатися між різними задачами, а незапланована робота  викликає роздратування, стрес чи  агресію.

Збільшення кількості та якості помилок. Вас переслідують як незначні похибки, так і серйозні недоробки. Це пов’язано з підвищенням неуважності, відсутністю сил для концентрації. Вчені довели, що у людини з синдромом вигорання сповільнюються розумові здібності.

Хронічна втома. Ви постійно недосипаєте і виснажуєтесь. Навіть вранці, після пробудження, немає відчуття сили і енергії.

Часте фізичне нездужання. У вас часто болить голова, дошкуляє застуда або проявляються хронічні захворювання. Людський організм, як і будь-який розумно влаштований механізм, дає збої. Коли рівень напруги в тілі «зашкалює», хвороба служить сигналом, що час зупинитися. Якщо ці сигнали ігнорувати, вони ризикують перерости в серйозні захворювання.

Втрата ентузіазму в роботі. Інтерес до завдань і професійних питань, які раніше по-справжньому захоплювали і давали відчуття глибокого задоволення, суттєво знижується.

Підвищена дратівливість, що переростає в часті спалахи гніву. Агресія може проявлятися у ставленні до колег, робочих процесів, поставлених завдань або до суспільних питань.

Страх перед нововведеннями. Замість того, щоб викликати інтерес і цікавість, інноваційні рішення вас лякають. Нові підходи і методи розглядаються крізь призму критики.

Зменшення кола соціальних контактів. У вас зникає бажання спілкуватись, ви скорочуєте вже наявне коло контактів і уникаєте нових знайомств.

Песимістичні настрої в діяльності. Відсутній оптимізм щодо власного професійного розвитку. Виникає глибока байдужість до сфери своєї діяльності.

Втрата сенсу в тому, що робите. Виникає бажання повністю змінити напрям діяльності, навіть якщо ви присвятили йому більшу частину життя. Може бути розчарування в самій професії.

Якщо ви спостерігаєте у себе хоча б один з перерахованих вище симптомів, це може свідчити про початкову стадію синдрому. Якщо ж виявили відразу кілька — можливо, у вас уже професійне вигорання. У цьому випадку важливо якомога швидше виявити причини і вжити необхідних заходів, адже це суттєво заважає вашій роботі і може негативно вплинути на кар’єру.

Найбільша небезпека в тому, що розвивається цей синдром поступово, неквапливо, день за днем. Якщо ігнорувати його перші ознаки, то почуття задоволення від добре виконаної роботи ставатиме все меншим, а бажання покинути раніше улюблену діяльність буде стрімко зростати.

Чим довше людина накопичує внутрішнє напруження, тим яскравіше проявляється вигорання. І замість гордості за успішну професійну кар’єру, з’являється відчуття спустошеності і втраченого часу. Тому необхідно вживати рішучих і дієвих заходів.

Як можна запобігти професійному вигоранню

• Підготуйтесь до стресу. Вивчіть основи вправ, що емоційно розвантажують. Почніть практикувати медитацію чи займіться дихальною практикою.
• Не забувайте про головне. Визначте свої пріоритетні цінності у житті і дійте у цих напрямках.
• Знайдіть баланс. Відшукайте «золоту середину» між роботою та особистим життям.
• Чергуйте роботу та відпочинок. Не забувайте про відпочинок під час робочого дня та регулярні відпустки.
• Заведіть домашню тваринку. Домашній улюбленець вдома допоможе краще переживати стреси, а прогулянка із собакою відкриє нові можливості спілкування з людьми.
• Звертайте увагу на стан свого тіла. Якщо ви занадто стривожені, виконайте вправи для релаксу. Запишіться в тренажерний зал, займіться аеробікою – це допоможе зняти напруження.
• Скажіть собі «СТОП». Ніколи не приймайте рішення, коли ви сердитий, тривожний, одинокий і спустошений.

Отже, професійне вигорання особистості – це індивідуальний процес, причинами якого є поєднання комбінації суб’єктивних та об’єктивних чинників, які залежать від особистісних якостей людини, індивідуальної системи професійного розвитку та соціальної взаємодії. А головним рецептом від професійного вигорання є вміння підтримувати баланс всіх сил свого організму, а також всіх сфер свого життя. А стреси просто показують, де цей баланс порушений і куди варто направити свою увагу.

            За інформацією відділу по роботі з персоналом

На перший погляд здається, що звернення і запит – це тотожні поняття, адже в будь-якому разі особа у відповідь отримає певну інформацію. Але насправді різниця між цими термінами є. І ми допоможемо вам розібратись, у чому ж саме полягає відмінність, а також зрозуміти, у яких випадках потрібно надсилати звернення, а в яких запит.

Згідно із Законом України «Про звернення громадян», звернення – це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Розгляд звернення за своїм змістом (заява, скарга, пропозиція тощо) вимагає вжиття певних заходів: наприклад, поновити порушені права, провести перевірку, оцінити дії осіб, щодо яких подано скаргу, визнати особливий статус заявника, усунути недоліки в діяльності органу тощо.

Право на звернення мають усі громадяни України, а також особи, які не є громадянами України, але законно перебувають на її території.  Звернення можна подати до органу державної влади, місцевого самоврядування, об’єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, об’єднанню громадян або посадовій особі, до повноважень якої належить вирішення порушених у зверненні питань.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина та викладено суть порушеного питання, тобто пропозиції, прохання, зауваження, скарги тощо.

Прохальну частину звернення можна, наприклад,  оформити таким чином: «Прошу врахувати мої пропозиції під час розгляду…», «Прошу вирішити питання щодо…», «Прошу поновити моє право на…», «Прошу роз’яснити мені…».

Орган, який надає відповідь на звернення, обов’язково здійснює ідентифікацію громадянина, що звернувся, за ПІБ, адресою, підписом. Це важливо, оскільки розгляд звернення стосується прав, свобод чи обов’язків конкретної особи.

Зверніть увагу, що термін розгляду звернень становить не більше 1 місяця, а тих, що не потребують додаткового вивчення, – не більше 15 днів з дня отримання їх відповідним органом. Це важливо пам’ятати, оскільки часто особи, які подають звернення, помилково рахують строк його розгляду з моменту відправлення та скаржаться на тривале очікування й несвоєчасне отримання відповіді.

Якщо трапляється так, що вирішити порушені у зверненні питання протягом одного місяця неможливо, то керівник органу встановлює необхідний термін для продовження його розгляду, але не більше як на 15 днів, а особу, яка подала звернення, обов’язково про це повідомляють. Таким чином, загальний термін розгляду звернення не повинен перевищувати 45 днів.

Запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Метою запиту на інформацію завжди є отримання попередньо створеної інформації. А результатом розгляду запиту є лише надання  інформації у готовій формі, а не вжиття певних заходів.

Запитувачем інформації може бути будь-яка фізична чи юридична особа, а також  об’єднання громадян без статусу юридичної особи. І запит на інформацію можна надіслати розпорядникові без пояснення причини подання запиту й незалежно від того, стосується ця інформація запитувача особисто чи ні, адже публічна інформація розкривається необмеженому колу осіб. Це означає, що запитувачеві не потрібно додавати до запиту документи, що посвідчують особу.

До речі,  і розпорядник інформації не здійснює перевірку особи запитувача, оскільки такого обов’язку законодавством не передбачено.

У запиті потрібно зазначити загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, а прохальну частину запиту можна оформити ось так: «Прошу надати рішення № … розпорядження… штатний розпис…», «Прошу надати копію документа, який визначає…», , «Прошу надати відомості про структуру й обсяг заробітної плати… ».

На відміну від звернення, термін розгляду запиту становить 5 робочих днів з дати його отримання. Однак у виняткових випадках (наприклад, надання великого обсягу інформації або пошук інформації серед значної кількості даних) строк розгляду запиту може бути продовжено до 20 робочих днів. При цьому таке продовження має бути обов’язково обґрунтованим, а запитувач повідомлений про це не пізніше 5 робочих днів з дати отримання запиту розпорядником інформації.

Часом трапляється так, що особи подають звернення, зазначаючи на документі його назву як запит на інформацію в надії швидше отримати відповідь.

Зауважимо, що у випадку, коли розпорядник інформації отримав запит, який за своїм змістом є зверненням, тобто в ньому особа просить вчинити певні дії, а не надати готову інформацію, то в 5-денний строк з моменту його отримання розпорядником інформації запитувачеві надішлють лише повідомлення про те, що його запит не є таким у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», а вже безпосередньо саме звернення буде розглянуте в строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян».

Отже, звернення відрізняється від запиту на інформацію за трьома основними критеріями:

• за змістом;
• за строком розгляду;
• за суб’єктом звернення.

Якщо ви бажаєте, щоб орган державної влади або ж підприємство чи установа вчинили певні дії, вам потрібно надіслати звернення у формі заяви (клопотання), скарги або ж пропозиції (зауважень). Якщо ж ви маєте на меті попросити вже готову інформацію, тобто ту, яка утворилась протягом діяльності певного органу (наприклад, нормативно-правові акти, відомості про структуру та обсяг бюджетних коштів тощо), то в такому разі надсилайте саме запит на інформацію.

За інформацією відділу звернень,

внутрішньої та зовнішньої комунікації