Процесуальні порушення при визначенні складу суду завжди призводять до скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд. Одним із таких порушень є розгляд справи неповноважним складом суду, що прямо порушує положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Чинне процесуальне законодавство не надає визначення терміну “неповноважний склад суду”, однак неповноважним склад суду можна вважати, якщо: 1) справу розглянуто з порушенням правил підсудності; 2) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; 3) справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду, або за її участі; 4) справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; 5) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; 6) справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово. Така позиція зазначена Верховним Судом у справі № 640/19764/20.

Водночас Касаційний адміністративний суд у складі ВС надав правовий висновок щодо необхідності дотримання приписів статті 37 КАС України під час нового розгляду  справи після скасування постанови або ухвали суду апеляційної інстанції (рішення у  справі № 560/156/23).

Так, суд касаційної інстанції акцентував увагу на порушенні вимог частини 2 статті 37 КАСУ: суд апеляційної інстанції розглядав справу тим же складом суду, який раніше ухвалив постанову, що була скасована Верховним Судом.

ВС наголосив на тому, що згідно з частиною 2 статті 37 КАСУ, суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у новому її розгляді після скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Суд підкреслив, що формулювання “у новому її розгляді” охоплює будь-який новий розгляд справи, незалежно від того, чи було її направлено на новий розгляд, чи для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до частини 2 статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Такий зміст норм процесуального закону вказує на те, що закриття провадження є одним із варіантів вирішення справи, тому апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції про закриття провадження є вирішенням справи у суді апеляційної інстанції.

Подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 23.07.2020 у справі №910/9266/14 та від 26.01.2022 у справі №522/9302/18.

Верховний Суд також звернув увагу на необхідність дотримання порядку розподілу справ у суді апеляційної інстанції, оскільки справа №560/156/23 не була розподілена автоматизованою системою, а передана раніше визначеному складу суду, що є порушенням статті 15-1 КАСУ та Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 2.3.43 Положення №25, справи, що надійшли після скасування ухвал про закриття провадження, не підлягають передачі раніше визначеному складу суду, а підлягають автоматизованому розподілу на загальних підставах.

Дотримання цих вимог сприятиме забезпеченню справедливого правосуддя та захисту прав учасників судового процесу.

Тож важливо дотримуватися обмежень, визначених ст. 37 КАС України, та встановленого порядку розподілу справ, щоб забезпечити об’єктивний та неупереджений розгляд справ. Дотримання цих вимог сприятиме забезпеченню справедливого правосуддя та захисту прав учасників судового процесу.

За інформацією помічників суддів

На сьогодні значна кількість адміністративних справ пов’язана із правовідносинами, що виникли у зв’язку з недотриманням органами державної влади законодавства про оплату праці, зокрема щодо виплати належної працівникові заробітної плати (грошового забезпечення) в період до та після 19.07.2022.

Позов має бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України або іншими законами. Для звернення до адмінсуду встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. (ст. 122 КАС України)

КАС України, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав, є загальним законом, проте з наведених положень статті 122 КАС України слідує, що вони не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки у контексті гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення КЗпП України у частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Така норма була передбачена у вказаному законі у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Таким чином, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас варто враховувати правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Тобто дія частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX) поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Так, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX) лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. (набрало законної сили 20.09.2023 на підставі постанови ВП ВС, якою це рішення залишено без змін)

Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, від 07.10.2024 у справі № 500/7802/23 та від 31.10.2024 у справі № 500/7140/23.

Отже, адміністративні справи з вимогами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) за період після 19.07.2022 мають враховувати редакцію норми частини першої статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Зокрема, перебіг строку звернення до суду слід обраховувати з моменту отримання працівником (військовослужбовцем) підтверджуючої довідки про нараховані та виплачені суми заробітної плати (грошового забезпечення).

За інформацією помічників суддів

Уже третій рік повномасштабне вторгнення є причиною щоденних втрат і не лише майна українців, а й життя українських воїнів. Це втрати, які неможливо ніяк компенсувати, та рани, які ніколи не загояться. Проте, щоб надати підтримку родинам загиблих військових, уряд України передбачив виплати одноразової грошової допомоги. Розмір такої фінансової допомоги становить 15 млн грн, які розподіляються рівними частками на всіх отримувачів (членів сім’ї загиблого).

По суті одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, вона спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім’ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника).

Попри те, що така виплата гарантована державою, існують складнощі з її оформленням: члени сімʼї військовослужбовця не завжди розуміють, які дії потрібно вчинити, і посадовці у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) теж не достатньо обізнані щодо оформлення документів для ОГД.

Важливо розуміти, що право на допомогу мають батьки (усиновлювачі), вдова (вдівець), жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті (а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав), внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли), утриманці загиблої (померлої) особи, а  правовідносини у цій категорії справ врегульовані нормами трьох нормативно-правових актів, таких як:

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану» (п. 2);
2. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (ст. 16-1);
3. Наказ Міністерства оборони України від 25.01.2023 року № 45 «Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану».

Першочергово особи, що мають право на одноразову грошову допомогу повинні звернутись із відповідною заявою до районного (міського) ТЦК та СП (незалежно від місця реєстрації заявника). Якщо члени сім’ї загиблого отримали відмову у виплатах, попри наявність усіх необхідних документів, то вони можуть захистити своє право у судовому порядку. Справи щодо таких правовідносин належать до юрисдикції адміністративних судів.

Для захисту своїх прав необхідно звернутися до суду з позовною заявою, у якій потрібно вказати:

• відомості про позивача та відповідача;
• предмет позову;
• підстави позову;
• вимоги позивача;
• докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.

При цьому не менш важливими є документи, додані до позовної заяви, якими є:

• копія рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги;
• будь-які інші документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.

Позовна заява подається до суду за місцем проживання позивача або за місцем перебування відповідача.

Суд розглядає позов у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, та при розгляді позову перевіряє законність та обґрунтованість рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги. Строки звернення до суду визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо суд встановить, що рішення прийнято з порушенням закону, він визнає його недійсним та зобов’язує відповідача виплатити одноразову грошову допомогу. Якщо суд відмовить у задоволенні позову, позивач має право оскаржити це рішення до суду апеляційної інстанції.

Наразі судова практика щодо спірних питань, які виникають під час отримання ОГД та оскарження рішень щодо відмови у виплаті, лише формується, а тому однозначних правових позицій немає. Кожне окреме судове провадження має індивідуальні ознаки та різні обставини справи й залежить від обсягу зібраних доказів та інших факторів.

Тому, підсумовуючи, зазначимо, що жодна грошова допомога не поверне загиблих героїв, не замінить піклування батька або матері, любові чоловіка чи дружини, підтримки брата чи сестри, проте за неї все одно необхідно боротися доступними законними засобами, оскільки саме вона є проявом справедливості та поваги держави до захисників України та їхніх сімей.

За інформацією помічників суддів

Проблема навантаження на суди в Україні вже давно є актуальною та важливою для правової системи країни. Чому така ситуація виникла? Причини різні: недостатність ресурсів, неефективність процесів, відсутність кваліфікованих кадрів та багато іншого.

Перевантаженість справами однозначно призводить до збільшення строків розгляду справ та затримок у вирішенні правових питань, що в свою чергу спричиняє невдоволення сторін у справі і, як наслідок, впливає на рівень довіру до судочинства в цілому.

Важливо, що переважну більшість  справ, віднесених до юрисдикції адміністративних судів, складають справи з пов’язані із соціальним забезпеченням. До таких спорів, зокрема, належать спори щодо відмови у призначенні пенсії, обчислення стажу для призначення або перерахунку пенсії, визначення розміру пенсії, у тому числі відмова у здійсненні її перерахунку, відмова у переході на інший вид пенсії, та інші рішення або дії, які порушують права громадян на пенсійне забезпечення, гарантоване державою.

Ще одним чинником, що призводить до значного навантаження  у судах, є недостатність ресурсів. Суди наразі мають обмежені бюджети, що ускладнює їхню роботу. Також суттєвим ресурсом є кадровий потенціал. Насамперед, усі суди України переживають кадровий голод: кваліфіковані працівники звільняються, а молоді спеціалісти не охоче йдуть працювати на державну службу, адже їх більше приваблює приватна юридична практика, де суттєво вищою є оплата праці.

Крім того, недосвідченість молодих кадрів також впливає на швидкість та якість вирішення справ, що стає причиною подальших апеляцій та затримок у розгляді справ. А з іншого боку органи державної влади часто зловживають правом подачі апеляційних чи касаційних скарг

До того ж неефективне законодавство в Україні стає також однією з причин великої кількості судових справ. На жаль, часто закони та нормативно-правові акти є заплутаними, неоднозначними та суперечливими, що ускладнює їхню інтерпретацію та застосування у практиці. Недосконалість законів часто залишає простір для різних тлумачень та спорів між сторонами. Це призводить до того, що судовий розгляд може тривати довгий час, оскільки судам доводиться досліджувати різні аргументи та докази, а також вирішувати спори щодо тлумачення закону.

Таким чином, існує ряд абсолютно об’єктивних причин, які призводять до перенавантаження судів України і відповідно, аби будувати правову демократичну державу, необхідно шукати шляхи вирішення проблемних питань.

Для вирішення питання  навантаження на суди в Україні потрібно застосувати комплексний підхід. По-перше, необхідно збільшити фінансування судової системи та забезпечити її достатніми ресурсами. Це може включати будівництво нових судових приміщень, добір додаткових суддів та персоналу, створення сприятливих та конкурентних умов для залучення кваліфікованих спеціалістів у судову сферу, а також впровадження сучасних інформаційних технологій для полегшення роботи судів.

По-друге, важливо підвищити якість підготовки суддів та юристів, щоб вони могли ефективно вирішувати справи та дотримуватися високих стандартів правосуддя. Це може включати проведення додаткових навчальних курсів, підвищення кваліфікації та створення спеціалізованих програм для підготовки судових кадрів.

По-третє, для зменшення кількості судових справ та покращення правосуддя в Україні необхідно проводити реформи у сфері законодавства, спрямовані на спрощення та уточнення норм, удосконалення механізмів їх застосування та забезпечення ефективного контролю за їх виконанням.

Проблема навантаження на суди в Україні є серйозним викликом для правової системи країни, оскільки саме суд є тією фінальною крапкою у вирішенні спірних правовідносин. Її вирішення вимагає комплексного підходу та спільних зусиль з боку влади, судових органів та правозахисних організацій. Тільки шляхом тісної взаємодії можна покращити ситуацію і забезпечити ефективну та справедливу судову систему в Україні.

За інформацією помічників суддів

Апеляційна скарга є засобом контролю за правильністю та законністю прийнятих судових рішень та сприяє забезпеченню справедливості в судовому процесі. Водночас цей процесуальний документ має відповідати певним вимогам, що регулюються законодавством.

Перш за все, апеляційна скарга має бути подана у встановлений законом строк, який зазвичай становить 30 днів з дня оголошення судового рішення,  оскільки прострочення може призвести до відмови у задоволенні скарги.

Також апеляційна скарга повинна бути оформлена в письмовій формі та містити відомості про оскаржуване рішення, обставини, що підлягають перегляду, та аргументи, які підтверджують неправильність цих рішень. При оформленні апеляційної скарги необхідно дотримуватися встановлених законодавством вимог щодо форми та змісту.

Крім того, для подання апеляційної скарги необхідно сплатити судовий збір у встановленому розмірі. Вартість мита може варіюватися залежно від суми спору або характеру справи. Правила щодо сплати судового збору  також регулюються законодавством.

Після отримання апеляційної скарги, яка відповідає зазначеним вимогам,  суд відкриває провадження та призначає дату та час розгляду справи.

Важливо, що в період воєнного стану або в інших надзвичайних обставинах, коли здійснення судочинства у звичайному режимі є неможливим чи ускладненим, коли можуть бути обмежені переміщення або введені додаткові заходи безпеки, суд може приймати рішення про проведення судових засідань у форматі відеоконференції.

Дистанційне засідання  дозволяє забезпечити доступ до правосуддя та гарантувати безпеку всіх учасників судового процесу. Проведення відеоконференції в суді передбачає використання спеціального обладнання та програмного забезпечення, яке забезпечує зв’язок між учасниками судового засідання, які можуть перебувати в різних місцях. Суд встановлює вимоги до якості зв’язку, а також до забезпечення конфіденційності та безпеки передачі інформації. Під час відеоконференції в суді зберігаються всі процесуальні гарантії, зокрема, можливість адекватного захисту інтересів сторін, право на дотримання принципу конфіденційності та забезпечення вільного висловлення думки. Суд вирішує питання щодо допустимості та можливості проведення відеоконференції у конкретній справі з урахуванням обставин, прав сторін та необхідності забезпечення справедливого судового процесу.

Проведення відеоконференції в суді потребує встановлення чітких правил та процедур, що регулюють цей процес. Зокрема, суди повинні мати відповідну технічну базу та кваліфікований персонал для організації таких засідань. Також необхідно забезпечити надійний і безпечний обмін інформацією між всіма учасниками судового процесу.

Однак, важливо врахувати, що проведення судових засідань у форматі відеоконференції може мати деякі обмеження. Наприклад, можуть виникати технічні проблеми зі з’єднанням або перебої у зв’язку, що можуть вплинути на якість судового процесу та можуть бути причиною для подання апеляційної скарги щодо порушення процесуальних прав сторін.

Також варто відзначити, що проведення відеоконференції в суді під час воєнного стану повинно дотримуватися принципу пропорційності та необхідності. Суди повинні ретельно визначати, у яких випадках проведення відеоконференції є обґрунтованим та ефективним заходом у конкретних обставинах.

Таким чином, врахування зазначених вимог до апеляційних скарг та проведення відеоконференції, зокрема в період воєнного стану, стане суттєвим чинником в процесі оптимізації розгляду справ у суді.  Дотримання встановлених законодавством вимог та процедур є обов’язковим, адже це дозволяє забезпечити ефективність, прозорість та законність судового процесу.

За інформацією помічників суддів

Учасники судових процесів при поданні позовних заяв чи апеляційних скарг сплачують судовий збір, про що подають відповідний документ, що підтверджує сплату. Сплата судового збору регулюється Законом України “Про судовий збір” від 08 липня 2011 року № 3674-VI, де чітко визначено порядок сплати та розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Водночас на практиці досить часто виникає питання щодо того, чи варто сплачувати судовий збір при оскарженні ухвал суду, винесених за результатами розгляду заяв, за подання яких судовий збір не справляється.

Перелік таких заяв визначається частиною 2 статті 3 Закону “Про судовий збір”.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону “Про судовий збір”).

При цьому ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу адміністративного суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб визначено підпунктом 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону “Про судовий збір”.

Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали адміністративного суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

Правова позиція щодо цього питання висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 915/955/15 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 280/4372/18.

При цьому незалежно від того, яку заяву, скаргу чи питання було вирішено судом першої інстанції, ухвала за результатами розгляду цієї заяви, скарги чи питання оскаржується через подання апеляційної (касаційної) скарги зі сплатою судового збору у загальному порядку, якщо в особи відсутні відповідні пільги.

Приписами статей 3 та 5 Закону № 3674-VI визначені пільги для сплати судового збору, а також визначені об`єкти, за які не справляється сплата судового збору. Разом з тим, вказаними нормами не передбачено звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції. Зазначеним нормативним актом передбачені підстави для звільнення осіб від сплати судового збору, а також підстави для відстрочення або розстрочення його сплати.

До аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі № 280/4372/18.

Таким чином, правовий аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судовий збір» та практики Верховного Суду, яка підлягає застосуванню судами відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, дає змогу зробити висновок, що за подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції судовий збір справляється відповідно до Закону № 3674-VI у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року, у якому відповідна заява або скарга подається до суду, незалежно від того, чи справляється судовий збір за звернення до суду із заявою, за результатами розгляду якої винесено оскаржувану ухвалу.

За інформацією помічників суддів 7ААС

Головний принцип політики держави в галузі забезпечення прав людини і громадянина визначено Конституцією України: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.

Право кожного на судовий захист є одним із фундаментальних прав людини, гарантованих у конституційному порядку.

Зазвичай під час розгляду справ можливе тривале перебування осіб у приміщенні суду. Це й очікування розгляду справи, спілкування між сторонами та іншими учасниками судового процесу. Проте у зв’язку з пандемією коронавірусу 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України постановою № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» встановив карантин, і на цей період у судах України запроваджено особливий режим роботи. А отже, скупчення людей, особливо у приміщеннях, може призвести до поширення інфекції і спричинити захворювання. Для збереження життя та здоров’я населення у судах України здійснюються заходи щодо відкладення розгляду судових справ, або розгляд справ відбувається без участі сторін, або розгляд справ проводиться у режимі відеоконференції.

З метою законодавчого закріплення продовження строків розгляду справ та забезпечення учасників належним доступом до правосуддя Верховна Рада 30 березня 2020 року ухвалила Закон № 3275 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)», згідно з яким Кодекс адміністративного судочинства України доповнено положеннями щодо особливостей розгляду справ в умовах запровадження карантинних заходів.

Зокрема, Законом встановлено, що на строк дії карантину продовжуються усі основні процесуальні строки, встановлені як для учасників справи, так і для самого суду.

До продовжених строків, встановлених для учасників справи, належать такі:

• строк на апеляційне оскарження;
• строк на звернення про перегляд рішень за нововиявленими або виключними обставинами;
• строки подання всіх основних процесуальних документів (заяв по суті, інших заяв та клопотань);
• звернення зі скаргами щодо рішень та дій органів виконавчої служби чи приватних виконавців.

Щодо продовжених строків для суду, то до них належать:

• строки розгляду справ;
• строки для вчинення інших процесуальних дій, наприклад, строк на залишення апеляційної скарги без руху чи її повернення.

У разі, якщо строки для вчинення певних дій встановлюються безпосередньо рішенням суду (наприклад, строк для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень чи додаткових доказів), то такий строк, згідно із Законом №3275, також не може бути меншим, ніж строк карантину.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» продовжено не лише процесуальні строки, а й строки звернення до суду.

Тобто, якщо раніше особа за загальним правилом мала змогу звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів протягом шестимісячного строку з моменту, коли вона дізналася про таке порушення, то тепер такий строк продовжується на період карантину.

Також під час карантину учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Таким чином, Закон передбачає можливість участі в судовому засіданні, не виходячи з дому, за допомогою власного мобільного пристрою чи персонального комп’ютера.

Отже, усі суди України, як і Сьомий апеляційний адміністративний суд зокрема, продовжують здійснювати правосуддя для всього українського суспільства навіть в умовах надзвичайної ситуації та захищають права, свободи та інтереси громадян і під час карантину. А перелічені вище зміни до законодавства дозволяють реалізовувати право на судовий захист  без жодних порушень режиму карантину та самоізоляції.

Ми продовжуємо захищати ваші права, а ви подбайте про своє здоров’я!

За інформацією помічника судді