Порушення контролюючим органом будь-яких вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності її правових наслідків. Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Після наданих працівниками письмових пояснень, у яких вони вказали, що працюють столярами у ФОП, встановлено, що трудові відносини між ФОП та працівниками оформлені не були. Трудові договори за вищеописаний період роботи у позивача у письмовій формі належним чином із вищевказаними особами як найманими працівниками не укладені. Водночас до початку допуску працівників до роботи ФОП своєчасно не подала відповідного повідомлення до органів ДФС, що підтверджено та встановлено з отриманих пояснень.

Підприємець подав заперечення на акт перевірки, у якому він вказав про відсутність будь-яких трудових відносин та письмових трудових договорів зі згаданими вище громадянами, про що вони зазначили у своїх письмових поясненнях. Відносини із вказаними виконавцями щодо столярних робіт носять виключно цивільно-правовий характер.

Листом контролюючого органу  вказано, що наведені підприємцем доводи та документи, які додані до заперечень, не спростовують обставини, які встановлені під час інспекційного відвідування та є такими, що виготовлені і надані роботодавцем вже після проведення інспекційних дій у ФОП. Тому управлінням Держпраці у Хмельницькій області відповідною постановою на фізичну особу-підприємця накладено штраф у розмірі 250 380 грн.

Вважаючи таку постанову відповідача протиправною та такою, що прийнята в порушення вимог чинного законодавства, підприємець  звернувся до суду із позовом.

Проте постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що  державною установою не надано жодних доказів, які б підтвердили, що вона мала передбачені законом підстави для інспекційного відвідування. Водночас службова записка не є підставою для проведення інспекційного відвідування, оскільки не передбачена п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295, а також не є повідомленням в розумінні п.п. 5 п. 5 цього Порядку.

Крім того, відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів, що позивачем порушено ч. 3 чт. 24 КЗпП України, оскільки немає документів щодо виплати працівникам заробітної плати та забезпечення умов праці, необхідних для виконання роботи, передбачених законодавством про працю, а працівники не дотримувалась внутрішнього трудового розпорядку, що є обов`язковими ознаками трудового договору відповідно до вимог ч.1 ст.21 КЗпП України.

Суд звернув увагу на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

Однак такими повноваженнями інспектор наділений виключно в рамках здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань за наявності підстав, визначених законодавством. У свою чергу, передбачений законодавством перелік підстав для здійснення державного контролю є вичерпним.

Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, оскільки було правильно визначено, що інспекційне відвідування позивача здійснено відповідачем за відсутності передбачених законом підстав, що свідчить про його незаконність та відсутність правових наслідків за результатами його проведення. Водночас протиправність проведення відповідачем інспекційного відвідування свідчить про те, що постанова начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу, прийнята за результатами такої перевірки, також є незаконною та підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції виходив з правомірності рішення пенсійного органу, з урахуванням того, що позивачем не надано документів, передбачених Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок № 22-1), які підтверджують період роботи його протягом 14 днів у зоні відчуження в 1987 році, а тому дії відповідача по відмові у призначенні позивачу пенсії за віком, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, є правомірними.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду не погоджується і вважає, що вони не відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Як встановила колегія суддів, позивач, будучи військовозобов’язаним, у 1986 -1987 роках був призваний на учбові збори і проходив їх, що підтверджено витягом з військового квитка та архівною довідкою МО України.

За даними військового квитка, громадянин у період з 30.06. по 28.09.1987 року отримав опромінення 8,650 бер., беручи участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Також військовий квиток містить відмітку про вручення позивачеві посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 09.07.1991 року.

За висновком суду апеляційної інстанції, військовий квиток є первинним документом для підтвердження участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Також, в матеріалах справи наявна копія посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1987 році (категорії 2), яке видано  позивачу у встановленому законом порядку.

На момент розгляду справи всі наведені  документи є дійсними, ніким не оскаржені та не скасовані і підтверджують участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1987 .

Згідно з положеннями статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII особам, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році від 10 до 14 календарних днів, вік виходу на пенсію зменшується на 5 років.

За наведених  обставин, суд апеляційної інстанції  дійшов  висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, оскільки він має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а його безпосередня участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджена належними та допустимими доказами.

Оскільки статус позивача визначено, він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1987 році, що підтверджено посвідченням, яке дає йому право на користування пільгами, встановленими  Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема і  щодо призначення пенсії зі зниженням  пенсійного віку.