Правові висновки:

Надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць належить виключно до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, тобто до Міністерства культури України.

03 червня 2024 року КАС ВС залишив без змін рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.11.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі № 824/518/17-а.

Рішеннями адміністративних судів відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині щодо визнання протиправною бездіяльності управління культури Чернівецької ОДА щодо невжиття заходів охорони культурної спадщини для припинення будівельних робіт на одній із вулиць міста, здійснення яких порушує режим збереження історичного середовища в межах комплексної охоронної зони та центрального історичного ареалу міста Чернівці. Суд виходив з того, що будинок, який розташований біля проведення ремонтних робіт, не є пам`яткою історії та культури місцевого значення та не має правового статусу об`єкта культурної спадщини, тому управління культури Чернівецької ОДА не зобов`язане реалізовувати повноваження, передбачені пунктами 6, 22 частини першої статті 6 Закону №1805 та вживати заходів з метою зупинення будівництва на спірному об`єкті.

Суть спору:

Позивач просила суд скасувати погодження Міністерством культури України від 11.01.2017 робочого проєкту “Будівництво житлового будинку з приміщеннями торгового призначення та перукарським кабінетом в безпосередній близькості (4,5 м) від наявного будинку, який належить їй на праві власності. Позивач вказує, що у 2015 році забудовник розпочав будівництво без погодження проєктної документації з Міністерством культури України, що суперечить пунктам 6, 22 частини першої статті 6 Закону України від 08.06.2000 №1805-ІІІ “Про охорону культурної спадщини” . Крім того, земельна ділянка, на якій ведеться будівництво входить до комплексної охоронної зони, що забороняє будь-яке будівництво, не пов`язане з реставрацією і пристосуванням пам`яток, реконструкцією історичних будівель та інженерних мереж, благоустроєм території, а нове будівництво дозволяється лише у виняткових випадках. Водночас ділянка будівництва перебуває з 1995 року також в межах історико-заповідної території, а з 2011 року в межах ще й буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Отже, для вирішення цієї справи ключове значення має з`ясування статусу будинку та його територіальне розташування.

Суди встановили, що відповідно до проєкту “Коригування історико-архітектурного опорного плану і проєкту зон охорони пам`яток та визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Чернівці”, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 28.02.2007 №252 та наказом Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007 №661/0/16-07, земельна ділянка розташована в межах історичного ареалу міста Чернівці. Отже, перебуває на території, яка у сфері охорони культурної спадщини віднесена до виконавчого органу міської ради, стосовно якого відповідач є органом охорони культурної спадщини вищого рівня. Земельна ділянка перебуває у буферній зоні ансамблю колишньої Резиденції митрополитів Буковини та Далмації у м. Чернівцях, включеного до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО рішенням 35 сесії Комітету всесвітньої спадщини (19-29 червня 2011 р. м. Париж).

Будинок за адресою проведення ремонтних робіт не перебуває на державному обліку та під охороною як пам`ятка національного чи місцевого значення, а за таких обставин, враховуючи, що будинок не є пам`яткою історії та культури місцевого значення та не має правового статусу об`єкта культурної спадщини, судді дійшли висновку про те, що управління культури Чернівецької ОДА не мало обов`язку з реалізації повноважень, передбачених пунктами 6, 22 частини першої статті 6 Закону №1805, та вжиття заходів з метою зупинення будівництва на спірному об`єкті.

Водночас в управління культури Чернівецької ОДА виник обов`язок та підстава для інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування спірного об`єкта.

На додаток до наведеного суди встановили, що листом Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради від 12.11.2004 поінформовано, що будинок за зазначеною адресою перебуває в межах історико-культурної заповідної території та не є пам`яткою історії та архітектури. А листом відділу охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради від 12.10.2015 повідомлено, що земельна ділянка розташована у межах буферної зони пам`ятки культурної спадщини, занесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, й історико-містобудівне обґрунтування на будівництво за вказаною адресою, погоджено Міністерством культури України.

Згідно з листами Міністерства культури України від 08.07.2016 та від 14.07.2016 зазначено, що вказана земельна ділянка розташовується в межах історичного ареалу м.  Чернівці (рішення Чернівецької міської ради від 28.07.2007 №252 та наказ Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007 №661/0/1607). Крім того, повідомлено, що погодження історико-містобудівного обґрунтування не дає права на проведення будівельних робіт. Також вказано, що проєктна документація на будівництво за згаданою адресою не погоджувалась, дозвіл на земельні роботи не надавався.

За результатами коригування історико-архітектурного опорного плану і проєкту зон охорони пам`яток та визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Чернівці, Науково-дослідним інститутом пам’яток охоронних досліджень Міністерства культури і туризму України визначено зони охорони археологічного культурного шару, і відповідно до плану земельна ділянка не прилягає до вказаних зон.

Протоколом №106 від 16.11.2016 засідання Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України, схвалено та рекомендовано до погодження у встановленому порядку проєктну документацію будівництва житлового будинку з приміщеннями торгового призначення та перукарським кабінетом за цією адресою.

Листом Міністерства культури України від 15.12.2016 №982/10/61-16 “Щодо погодження історико-містобудівного обґрунтування” погоджено історико-містобудівне обґрунтування будівництва житлового будинку з приміщеннями торгового призначення та перукарським кабінетом за вказаною адресою для подальшого врахування при розробленні відповідної проєктної документації.

Водночас, для вирішення правовідносин у цій справі варто враховувати, що пунктами 14, 17, 18 статті 5 Закону №1805 передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема: погодження програм та проєктів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини (п. 14); надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць (п. 17); видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них (п. 18).

Висновки:

Беручи до уваги наведені правові норми  та обставини справи, суди зробили висновки про те, що  вказана земельна ділянка розташована в межах історичного ареалу міста Чернівці та у буферній зоні ансамблю колишньої Резиденції митрополитів Буковини та Далмації у м. Чернівцях, включеного до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, але будівля не перебуває на державному обліку та під охороною як пам`ятка національного чи місцевого значення або щойно виявлений об`єкт культури.

Саме тому Міністерству культури, до компетенції якого і віднесено вирішення цього питання, погодив проєктну документацію третій особі, через що відсутні підстави вважати, що у спірних правовідносинах допущена протиправна бездіяльність управління культури Чернівецької ОДА.

З детальним обґрунтуванням правової позиції адміністративних судів можна ознайомитись за посиланням: Єдиний державний реєстр судових рішень (court.gov.ua)

За інформацією відділу узагальнення судової практики

Правові висновки:

Підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу

Водночас витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

Рішення судів

20 березня 2024 Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду залишено без змін ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року у справі № 600/752/22-а, якою було залишено без розгляду заяву про відшкодування судових витрат.

Обставини справи:

У справі №600/752/22-а досліджувались правовідносини щодо поновлення на роботі. Позов до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області подав громадянин, який просив суд визнати наказ про його звільнення протиправним, поновити його на роботі та стягнути заробітну плату та моральну шкоду. Чернівецький окружний адміністративний суд задовільнив позов, визнавши протиправним наказ ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області від 05.01.2022 №5-к «Про звільнення», скасував його, зобов’язавши поновити позивача на посаді рівнозначній, яку він займав до звільнення. Крім того, рішенням суду стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу – 157 116,66 гривень, 24 000 грн моральної шкоди, витрати на правову допомогу в сумі 29 567 грн та витрати, пов`язані з розглядом справи в сумі 4 430,45 грн. Рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2023. А 24.07.2023 позивач подав до суду апеляційної інстанції заяву про відшкодування судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу. Цю заяву було залишено без розгляду. Суд апеляційної інстанції зауважив на тому, що положення частини сьомої статті 139, частини третьої, четвертої статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів.

Водночас вказівку саме на судові дебати потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, для того щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи

Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду апеляційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з вираженням наміру сторони щодо розподілу витрат ще до завершення розгляду справи (чи в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) – пов`язується можливість як подання протягом п`яти днів доказів на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти такі витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

У процесі розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач був присутній в судовому засіданні під час апеляційного розгляду справи 20.07.2023 і мав змогу особисто зробити відповідну заяву. Крім того, 17.07.2023 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, підписаний адвокатом Анфьоровою К.С., у якому вона не порушувала питання щодо розподілу судових витрат

Враховуючи, що позивачем не дотримано порядку подання заяви про відшкодування судових витрат, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказану заяву необхідно залишити без розгляду

Колегія суддів касаційної інстанції погодилась із висновком суду апеляційної інстанції про недотриманням позивачем положень частини сьомої статті 139 КАС України в частині належного та своєчасного звернення із клопотанням про стягнення витрат на правову допомогу та, як наслідок, наявність правових підстав для залишення його без розгляду.

Детальніше із правовим обґрунтуванням  у рішенні суду можна ознайомитись за посиланням: https://reestr.court.gov.ua/Review/117858649

За матеріалами відділу узагальнення судової практики

Правові висновки

 Під зміною істотних умов праці у чинному трудовому законодавстві розуміється зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад тощо.

Проте перелік істотних умов праці не є вичерпним і може доповнюватися стосовно кожного конкретного випадку. Тому можна стверджувати, що істотні умови праці є оціночним поняттям у трудовому праві.

Рішення про зменшення надбавки за виконання особливо важливої роботи по своїй суті є застосуванням встановлених відповідно до законодавства умов оплати праці і не може кваліфікуватися як їх зміна в розумінні частини 3 статті 32 .

10 листопада 2023 року постановою КАС ВС залишено без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №240/1262/21.

У справі йшлося про оскарження Житомирським навчальним закладом №52 припису та постанови Управління Держпраці Житомирської області про усунення виявлених порушень законодавства про працю. Суть порушення полягала у протиправній зміні істотних умов праці працівників, що не були повідомлені за 2 місяці до запровадження таких умов. Відповідне порушення суперечить частині третій ст. 32 КЗпП, ст. 103 КЗпП

Зокрема, встановлено, що відповідно до затвердженої тарифікації станом на 01.09.2019 та 01.01.2020 педагогічним працівникам визначено розмір надбавки за престижність у розмірі 20%, а відповідно до наказу № 61-к від 27.04.2020 «Про встановлення надбавки за престижність праці» на квітень 2020 року надбавку встановлено у розмірі 5%.

Тобто завідувачем Житомирського ДНЗ №52 в односторонньому порядку прийнято рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством та колективним договором. Так, відповідно до п. 2.14 розділу «Оплата праці» колективного договору зазначено, що адміністрація зобов`язується вживати заходи щодо забезпечення оплати праці працівників у випадках, коли окремі дні (місяці) заняття не проводяться з належних причин (епідемії, метеорологічні умови), із розрахунку заробітної плати, встановленої при тарифікації, з дотриманням при цьому умов чинного законодавства.

Крім самої зміни надбавки, у справі ставилось питання про віднесення зміни надбавки за престижність праці до змін істотних умов праці.

Частиною 3 ст. 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Отже, під зміною істотних умов праці у чинному трудовому законодавстві розуміється зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших. Проте перелік істотних умов праці, передбачений у частині третій ст. 32 КЗпП, не є вичерпним і може доповнюватися стосовно кожного конкретного випадку. Тому можна стверджувати, що істотні умови праці є оціночним поняттям у трудовому праві

Водночас Верховний Суд наголошує, що, незважаючи на це, вказаний термін (“істотні умови праці”) не можна довільно тлумачити і він повинен застосовуватись під час вирішення питання віднесення тих чи інших умов праці до істотних чи неістотних, враховуючи системний аналіз норм законодавства, які стосуються цієї сфери правового регулювання.

Отже, у постанові суди вирішували два питання: чи віднесено зміну надбавки за престижність до істотних умов оплати праці, а якщо так, то чи є в діях керівника порушення у разі неповідомлення. 

Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), вищої освіти, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування» від 23.03.2011 №373 , яка була прийнята з метою підвищення престижності праці педагогічних працівників, встановлено надбавку в граничному розмірі 30 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати), але не менше 5 відсотків, педагогічним працівникам закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), вищої освіти, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування. Розмір надбавки встановлюється керівником закладу (установи) у межах фонду оплати праці. Надбавка встановлюється на весь обсяг навчального навантаження, що виконується працівником.

Отже, право на встановлення надбавки в розмірі до 30 відсотків з 01.01.2018 мають керівники закладів загальної середньої освіти, їх заступники, посади яких віднесені до посад педагогічних працівників, вчителі та викладачі закладів професійної (професійно-технічної) і вищої освіти, які викладають предмети згідно з відповідним Державним стандартом загальної середньої освіти.

У постанові від 03.10.2018 у справі №807/2352/15, предметом розгляду якої, зокрема, було питання зменшення надбавки за виконання особливо важливої роботи як зміни істотних умов праці, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував, що «рішення про зменшення надбавки за виконання особливо важливої роботи, по своїй суті, є застосуванням встановлених відповідно до законодавства умов оплати праці і не може кваліфікуватися як їх зміна в розумінні частини 3 статті 32, статті 103 КЗпП України».

Правова природа надбавки з престижність праці та надбавки за виконання особливо важливої роботи є схожою, з огляду на що Суд доходить висновку про можливість застосування вищезазначеного правового висновку Верховного Суду у справі, що розглядається.

Застосовуючи ці висновки в контексті обставин справи, Суд вважає, що надбавка за престижність праці у розмірі від 5 до 30 відсотків є істотною умовою праці. Скасування такої надбавки в цілому свідчило б про погіршення умов праці. Однак законодавством передбачено можливість встановлення надбавки в розмірі від 5 до 30 відсотків з огляду на певні умови, зокрема, фонд оплати праці, посади. Тому зменшення надбавки з 20 до 5 відсотків є правомірним і не свідчить про зміну істотних умов праці.

Питання щодо повноважень керівника установи стосовно встановлення розміру надбавки за престижність праці педагогічним працівникам на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2011 №373 «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування», із відповідними змінами, було предметом розгляду Верховного Суду у справі №579/2050/16-ц (постанова від 18.09.2019).

Під час розгляду вищезазначеної справи Суд дійшов висновку, що, встановлюючи надбавку за престижність праці у граничному розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2011 №373, керівник установи діяла у межах свої повноважень та з дотриманням вимог законодавства України щодо видатків бюджетних асигнувань.

З наведених мотивів Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиний державний реєстр судових рішень (court.gov.ua)