У січні 2023 року колегія суддів 7ААС своїм рішенням захистила права військовослужбовця щодо збереження місця роботи на період проходження служби у лавах ЗСУ.

Суть спору: Позивач, перебуваючи у відпустці, звернулася до роботодавця із заявою про звільнення із займаної посади за власним бажанням відповідно до вимог ст. 38 КЗпП. Однак до закінчення двотижневого строку попередження про звільнення відповідно до цієї ж статті позивачем усно та письмово було відкликано подану заяву.

Також у період відпустки позивач була мобілізована та призвана на військову службу, а тому відповідно мала бути звільнена від основної роботи із збереженням заробітної плати згідно з положеннями ст. 119 КЗпП України. Однак, не зважаючи на вказані обставини, відповідач звільнив позивача із займаної посади за власним бажанням за нормами ст. 38 КЗпП.

Розпорядження про своє звільнення позивач оскаржила до Чернівецького окружного адміністративного суду, де в задоволенні позову їй відмовили, однак колегія суддів 7ААС рішення суду першої інстанції скасувала та ухвалила нове.

Правова позиція: Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.  Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. (ст. 38 КЗпП України).

Згідно з роз’ясненнями Пленуму ВСУ від 06.11.1992 №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” працівник, який попередив роботодавця про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення двотижневого строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Досліджуючи матеріали справи, колегія суддів 7ААС встановила, що розпорядження роботодавця було винесено до закінчення вказаного двотижневого строку попередження. При цьому, відповідачем не надано жодних доказів того, що на місце позивача, на момент її звільнення, був запрошений інший працівник.

Також суд з’ясував, що позивач, перебуваючи у відпустці, засобами поштового зв’язку направила відповідачеві заяву про відкликання заяви про звільнення. Те, що відповідач не отримав вказану заяву станом на час винесення розпорядження про звільнення може свідчити про те, що відповідач не знав про таку заяву, однак ця обставина не нівелює обов`язок відповідача дотриматись двотижневого терміну попередження до звільнення позивача. Водночас не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП України).

Разом з тим суд встановив, що позивач під час відпустки була призвана на військову службу у рамках мобілізації та приступила до виконання своїх службових обов’язків.

Таким чином, до працівників, призваних на військову службу за призовом, зокрема, під час мобілізації, застосовуються гарантії, передбачені чинним законодавством: зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, у яких вони працювали на час призову, і у період  до липня 2022 року зберігається середній заробіток

За таких обставин звільнення позивача на підставі оскаржуваного  розпорядження фактично відбулось за ініціативою відповідача у період проходження позивачем служби у лавах ЗСУ. А це свідчить про  незаконність дій роботодавця та безпідставність звільнення.

Детальніше з мотивами прийнятого Сьомим апеляційним адміністративним судом рішення можна ознайомитись у ЄДРСР за номером справи (№600/2261/22-а).

Адміністративні суди підтвердили, що дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов’язкові для особи, яку він замінив.

Обставини справи:		До суду звернулась особа, чоловікові якої у судовому порядку було забезпечено право на перерахунок пенсії за вислугу років та її виплату із розрахунком підвищення до пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року №355 “Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”,  постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” на підставі довідки про розмір грошового забезпечення за відповідною посадою станом на 01 квітня 2012 року, враховуючи 87% грошового забезпечення. Водночас Хмельницьким окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист у цій справі. Позивач помер, так і не скориставшись своїм правом отримати перерахунок пенсії. Спадкоємцем є його дружина, котра і звернулась до суду, аби змінити особу стягувача у виконавчому листі.
Позиція адміністративних судів:		Суд першої інстанції у ході розгляду справи дійшов висновку про те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому задовольнив заяву щодо заміни стягувача у виконавчому листі. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ГУ Пенсійного фонду України у Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, у якій просило ухвалу суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про заміну стягувача у виконавчому листі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з’ясування обставин справи і, як наслідок – прийняття необґрунтованої ухвали. Даючи правову оцінку доводам апеляційної скарги щодо відсутності підстави для заміни  стягувача у виконавчому листі у цій справі, Сьомий апеляційний адміністративний суд  врахував таке. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження. Згідно зі ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов’язкові для особи, яку він замінив. Колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду зауважила, що сумами пенсії, що належали пенсіонерові-чоловікові позивачки і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю, варто вважати і суми пенсії, які не були отримані пенсіонером за життя, внаслідок неправомірних дій органу Пенсійного фонду України. Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 13 грудня 2018 року у справі №2-а-1710/11. Зважаючи на те, що дружина померлого є його спадкоємцем, то суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для заміни сторони у виконавчому провадженні, оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Повний текст рішень можна знайти за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/ справа № 822/1740/18