За даними Національного агентства України з питань державної служби упродовж третього кварталу 2023 року державних службовців стало менше на 1978 осіб. А з урахуванням даних другого кварталу їх менше на 4678 осіб. Також потрібно враховувати, що у державних органах працюють працівники інших категорій: патронатна служба, персонал з обслуговування,  робітники тощо.

Протягом 2022-2023 років у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, відбулись зміни щодо підстав звільнення працівників.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2023 № 2352-IX внесено зміни до  Кодексу законів про працю України  та розширилися підстави припинення трудового договору. Статтю  36 КЗпП України  доповнили такими пунктами:

“8^-1) смерть роботодавця – фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою;

8^-2) смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим;

8^-3) відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

Також доповнено статтю  41 Кодексу Законів про працю України таким змістом:

«До додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов передбачено таку підставу:

– неможливість забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій».

Окрім того, відповідно до статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України «Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)» не застосовуються, крім випадків, передбачених статтею  43^-1 КЗпП України.

Також потрібно пам’ятати, що відповідно до статті 47 КЗпП України  роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у день звільнення, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у день звільнення при відсутності спору про їхній розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою статті 117 КЗпП України.

У разі виникнення трудового спору щодо звільнення працівник, відповідно до статті 233 КЗпП України, має право із заявою звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Також варто зазначити, що у разі пропуску з поважних причин вищевказаних строків суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року.

Таким чином, працівникам кадрових служб варто враховувати законодавчі новації у своїй повсякденній роботі.

За інформацією відділу по роботі з персоналом

Щоб усунути законодавчу прогалину, яка обмежує право батька на відпустку для догляду за дитиною, Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення  рівних  можливостей  матері  та  батька  у  догляді  за дитиною»  № 1401-ІХ від 15.04.2021.

Цей закон запровадив новий вид соціальної відпустки – відпустку при народженні дитини. Така відпустка є одноразовою й оплачуваною, і її можна взяти до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів).

Порядок надання відпустки при народженні дитини встановлює Кабінет Міністрів України.

Відпустку при народженні дитини може взяти одна із зазначених осіб:

• чоловік, дружина якого народила дитину;
• батько дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки;
• баба / дід або інший повнолітній родич дитини, який фактично здійснює догляд за дитиною, мати / батько якої є одинокою матір’ю / одиноким батьком.

Піти у відпустку при народженні дитини можна не пізніше трьох місяців з дня народження дитини. Тривалість такої відпустки визначає працівник у заяві. Водночас працівник, який  отримав відпустку при народженні дитини, зобов’язаний надати роботодавцеві копії документа, необхідного для державної реєстрації народження дитини, або свідоцтва про народження дитини протягом 30 календарних днів з дня початку такої відпустки.

За інформацією відділу по роботі з персоналом 7ААС