З 1 січня 2020 року збільшуються ставки судового збору, що пов’язано зі зміною в Україні кожного нового року, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У частині 1 статті 1 Закону “Про судовий збір” дано визначено поняття судового збору. Судовий збір – це збір, який стягуваний на усій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених чинним Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Судові витрати – це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв’язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей – це витрати держави, яку воно несе у зв’язку з рішенням конкретної справи.
З січня 2020 року розмір судового збору визначається залежно від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлюється на 1 січня календарного року. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України»  на 1 січня 2020 прийнято такий прожитковий мінімум для працездатних осіб:

• з 1 січня 2020 – 2102 гривні;
• з 1 липня -2197 гривень;
• з 1 грудня – 2270 гривень.

Статтею 4 Закону України “Про судовий збір” встановлено розміри ставок судового збору. Судовий збір стягується у відповідному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, у якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у процентному співвідношенні до ціни позову і фіксованому розмірі.
У Законі України “Про судовий збір” зазначено, що у разі подання позову майнового характеру збір розраховується у відсотках від ціни позову. Ціна позову – це грошове вираження майнових вимог позивача. Її треба визначити тільки відносно майнових вимог.
Варто мати на увазі, що ставки судового збору відрізняються за категоріями платників (фізичні особи, фізичні особи-підприємці, юридичні особи) та підвищуються у випадку звернення до кожної вищої судової інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, судовий збір встановлюється:
· у відсотковому співвідношенні до ціни позову;
· у фіксованому розмірі (здебільшого, визначаються мінімальний та максимальний можливі розміри).
Таким чином, збільшення торкнулось усіх категорій справ: майнового і немайнового характеру. Відсоток за судові витрати в Україні у 2020 році зріс.

Також хочемо нагадати про калькулятор судового збору. Для полегшення процесу розрахунку судового збору існує розроблений на замовлення ДСА України сервіс з метою спрощення процедури оплати судового збору https://court.gov.ua/affairs/sudytax/. Щоб скористатись ним, зайдіть на вебсайт “Судова влада” або ж сайт потрібного вам суду, потім знайдіть розділи “Судовий збір” – “Онлайн оплата судового збору”. Далі на екрані з’являється онлайн-таблиця ставок судового збору. Для того, щоб розрахувати суму збору, необхідно вибрати відповідний вам варіант з таблиці (наприклад, за поданням до суду позовної заяви майнового характеру). Після цього з’явиться віконце з пропозицією ввести суму позову для розрахунку відповідної суми судового збору. Для формування онлайн квитанції треба ввести такі відомості: ПІБ, адресу, ідентифікаційний номер платника податків і дату платежу. Платіжні реквізити і необхідна сума для перерахування судового збору будуть сформовані автоматично.

Джерело:

Центр суддівських студій

Одним із напрямків відділу надання інформаційних послуг, руху адміністративних справ та діловодства Сьомого апеляційного адміністративного суду є забезпечення своєчасного направлення (повернення) адміністративних справ за апеляційними скаргами до судів першої інстанції за результатами їхнього апеляційного перегляду.

І сьогодні ми поговоримо саме про зміни  в  Кодексі адміністративного судочинства щодо процедури повернення справ після апеляційного розгляду до суду першої інстанції.

Варто зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи» від 2 жовтня 2019 року № 142-IX внесено зміни до статей Кодексу адміністративного судочинства, що регулюють це питання.

Відповідно до статті 326  КАС України (у попередній редакції) після закінчення апеляційного провадження матеріали справи, крім тих, що зберігаються виключно в електронній формі, повертаються до суду першої інстанції, який її розглядав, у п’ятиденний строк з дня вручення постанови (ухвали) учасникам справи. Тобто основним аспектом  виконання вимог статті 326 була наявність підтвердження про вручення постанови (ухвали) учасникам процесу, що значно сповільнювало оперативне повернення справ до суду І інстанції.

Натомість  02.10.2019 статтю 326 КАС України викладено у новій редакції, відповідно до якої адміністративна справа після закінчення апеляційного розгляду у п’ятнадцятиденний строк повертається до суду першої інстанції, який її розглядав.

Проаналізувавши зміни цієї норми, можна сказати, що підтвердження  про вручення  постанови (ухвали) учасникам процесу не потрібно. Згідно з умовами статті 326 ключовим є те, що справа повертається до суду І інстанції у 15-денний строк.

Сьомий апеляційний адміністративний суд і надалі інформуватиме учасників судового процесу про актуальні зміни в законодавстві.

Джерело:

Центр суддівських студій

Гласність та відкритість судового процесу – пріоритетний принцип кожного суду, який забезпечує особі право вчасно та в повному обсязі володіти інформацією щодо своєї справи.

Цей принцип відображено як в Основному Законі нашої країни, так і в процесуальних кодексах та законах. Зокрема, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Крім того, будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» зміст судових рішень, розміщений на офіційному вебпорталі «Судова влада України», може бути доступний кожному громадянину.

На офіційному вебпорталі «Судова влада України» у відкритому доступі міститься інформація про суд, який розглядає справу, сторін спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадію розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого.

Для забезпечення принципу гласності та відкритості розгляд справ проводиться у відкритому судовому засіданні. Проте в установлених законом випадках допускається розгляд справи у закритому судовому засіданні, але з дотриманням всіх правил судочинства при цьому.

Відкритий розгляд – це надання рівної можливості громадянам, які цікавляться справою, бути присутніми в залі, стежити за ходом судового засідання.

Присутнім особам, а також представникам ЗМІ надано право проводити фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених законом. Це не повинно створювати перешкоди у веденні засідання й реалізації учасниками процесу їхніх процесуальних прав. За судом залишається право визначати місце в залі судових засідань, з якого має проводитися фотозйомка та/або відеозапис.

Трансляція судового засідання є одним із ключових моментів забезпечення принципу відкритості та гласності, однак вона здійснюється з дозволу суду. Незважаючи на це, останніми змінами в процесуальному законодавстві чітко встановлено обов’язок транслювання перебігу судового засідання в інтернеті, за умови якщо всі учасники справи беруть участь у ньому в режимі відеоконференції.

Під час розгляду справ перебіг судового процесу обов’язково фіксується технічними засобами в порядку, встановленому законом.

Гласність судового процесу є основною і необхідною умовою справедливого розгляду справи незалежним і безстороннім судом, а також  забезпечує можливості для захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Відкритий судовий розгляд посилює громадський контроль за діяльністю суду, підвищує у суддів і осіб, які беруть участь у справі, почуття відповідальності, забезпечує виховний вплив судового процесу.

Джерело:

Центр суддівських студій

Належне забезпечення діяльності кожного суду безпосередньо впливає на ефективність його функціонування як правовладної установи та якість здійснення ним правосуддя.

Законодавцем визначено, що організаційне забезпечення суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Відмінна організація роботи судової установи насамперед залежить від професійності керівника апарату суду.

Саме на апарат суду покладено визначений обсяг обов’язків щодо створення умов для своєчасного отримання суддями документів, які потребують процесуального реагування, з метою розгляду скарг і справ у розумні строки, оптимізації судового навантаження тощо, а керівник апарату несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу та функціонування Єдиної судової інформаційної телекомунікаційної (автоматизованої) системи.

Отож, співпраця керівника апарату і працівників апарату суду – це однозначно командна робота.

Ефективна робота в команді просто неможлива без хорошої комунікації між її учасниками.

У спільній діяльності  знадобляться певні уміння і навички як керівника апарату суду, так і кожного представника апарату суду, найважливіші з яких  можна виділити в десять пунктів:

1.           Уміння слухати. Потрібно пам’ятати, що без уміння слухати, розуміти і приймати точку зору іншої людини якісної співпраці не вийде, адже саме ці навички є основою для командної роботи.

2.           Здатність переконувати. Уміння грамотно відстояти свою точку зору і переконати в її правильності інших – важлива якість, завдяки якій до вас будуть прислухатися.

3.            Готовність до співпраці. Без готовності усіх працівників апарату до співпраці ефективна робота в команді просто неможлива. Кожен член колективу має вболівати за кінцевий результат і за досягнення основної мети суду.

4.            Готовність до взаєморозуміння. Щоб робота в колективі не супроводжувалася суцільними непорозуміннями і конфліктами, необхідно вчасно ставити уточнювальні питання і прояснювати незрозумілі моменти.

5.            Здатність формулювати цілі і завдання. Здатність грамотно формулювати цілі і завдання у вигляді бажаного результату особливо важлива риса для керівника апарату суду як лідера колективу і начальників структурних підрозділів, які є безпосередніми керівниками працівників апарату суду.

6.           Уміння залучити всіх учасників у процес взаємодії. Таке уміння, як і в попередньому пункті, в основному лежить на плечах керівника апарату суду. Правильна мотивація працівників і здатність організувати їхню роботу таким чином, щоб усі учасники колективу ефективно співпрацювали – це дуже  важлива властивість для лідера колективу.

7.           Здатність до конструктивної критики. Варто зауважити, що ніхто не любить критику. Однак усім членам колективу варто пам’ятати, що не помиляється той, хто нічого не робить, і не потрібно боятися критики, адже до конструктивної критики з поясненнями та порадами ніколи не завадить прислухатися.

8.           Повага і довіра всіх співробітників один одному. Повага і довіра  між членами колективу у команді є фундаментальною основою якісної співпраці: без них ефективна робота в команді не складеться.

9.            Здатність працівників апарату суду до аналізу власної взаємодії. Аналіз проведеної роботи так само важливий, як і сама робота. У разі виявлення будь-яких недоліків їх обов’язково потрібно проаналізувати і зробити все можливе для запобігання у майбутньому.

10.       Загальний стиль управління. Тільки при однаковому ставленні до працівників апарату суду незалежно від їхнього статусу чи посади і єдиному стилі управління, командна робота буде ефективною і злагодженою.

Для якісної співпраці у колективі важливо, щоб усі працівники апарату суду керувалися у роботі зазначеними вище уміннями та навичками, і це обов’язково приведе до бажаного результату – відмінної організації роботи суду.

Джерело:

Центр суддівських студій

Метою перманентної реформи вітчизняного судочинства має стати максимально ефективний судовий захист. Задля досягнення цієї мети впроваджуються європейські концепції, оновлюються процесуальні норми, юридична техніка, формується прогресивна судова практика.

Згідно з частиною п’ятою ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.
Такий підхід відповідає проявам верховенства права, що не обмежується лише законодавством, а містить і інші соціальні регулятори, норми моралі, традиції, звичаї тощо. Всі ці елементи права відповідають ідеології справедливості, що значною мірою відображені у ст. 3, 6, 8, 55 Конституції України.

Які ж засоби захисту права використовуються при порушеннях публічно-правових прав, і чи так все однозначно у судовій практиці, спробуємо розібратися.

Насамперед звернімо увагу, що гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною  вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право – конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови,  що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в  правах (абз. 10 п. 9).

Науковці визначають способи захисту права, як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб’єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зміст адміністративної юстиції – ефективний  судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.

Ряд положень Конвенції отримали своє відтворення у нормах Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ), що регулює судовий захист публічно-правових прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб. Такими положеннями є, наприклад, право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом (ст. 6 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції) тощо.

Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України. Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Вирішуючи справу по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю.
А у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;
7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;
8) примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;
9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;
11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;
12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;
13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
15) зобов’язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Водночас частинами 3-5 ст. 245 КАС України встановлено спеціальні способи захисту порушених прав, які застосовуються за наявності встановлених судом певних обставин, індивідуально в кожному окремому випадку.
Зокрема, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, суд може зобов’язати відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо судом визнано нормативно-правовий акт протиправним і нечинним повністю або в окремій частині і при цьому виявлено недостатню правову врегульованість відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині.
Обираючи між загальними способами захисту права (передбаченими законодавством) або спеціальними, адміністративним судам необхідно не допустити зловживання правом на захист та порушення прав відповідачів, багаторазове порушення справ за тими ж самими по суті, але формально відмінними вимогами, а також не ускладнити виконання рішень у справах.

Тобто, встановивши порушене право заявника, суд має захистити його право, а з іншого боку, суд не повинен допустити хаосу у правозастосуванні.

З наведеного випливає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв’язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням – визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. При цьому необхідно наголосити, що покарання винної особи не входить до мети захисту права у публічно-правових відносинах, а тому не входить до складу способу захисту права.

Джерело:

Центр суддівських студій

Однією з основних засад здійснення судочинства в Україні, згідно зі ст. 129 Конституції України, є гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.

Принцип гласності та відкритості судового процесу визнається також Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Зокрема, у ч. 1 ст. 11 вказаного закону зазначено, що судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.

Кодексом адміністративного судочинства України гласність та відкритість адміністративного процесу також визнано одним із основоположних принципів адміністративного судочинства.

Відкритий розгляд означає встановлений процесуальним законом порядок розгляду справ у судах, за якого судові засідання проводяться відкрито з наданням реальної й рівної можливості громадянам, які цікавляться справою, бути присутніми в залі, стежити за ходом судового розгляду, конспектувати, стенографувати те, що відбувається, використовувати портативні аудіотехнічні пристрої (кіно, фото та відеозйомка із застосуванням стаціонарної апаратури провадяться тільки з дозволу суду й учасників процесу). Обмеження принципу відкритого розгляду судової справи можуть бути тільки легальні, тобто передбачені законом. Для кожного виду судочинства існують спеціальні підстави таких обмежень.

Гласність судового процесу є основною і необхідною умовою справедливого розгляду справи незалежним і безстороннім судом, а так само є забезпеченням можливостей для захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Відкритий розгляд справи означає, що кожний громадянин, якому виповнилося 16 років, має право бути присутнім в залі судового засідання і може робити письмові нотатки. Відкритий судовий розгляд посилює громадський контроль за діяльністю суду, підвищує у суддів і осіб, які беруть участь у справі, почуття відповідальності, забезпечує виховний вплив судового процесу.

З цією ж метою під час судового засідання може проводитись теле-, звуко-, відеозапис, кінозйомка. Проте проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускається з дозволу суду. Суд вирішує це питання ухвалою, враховуючи, чи не будуть вказані дії негативно впливати на нормальний перебіг судового розгляду і чи не перешкодять вони встановленню істини у справі. Однак фото- і кінозйомка, відео- і звукозапис можуть бути заборонені судом навіть у разі, коли ці дії проводяться без застосування стаціонарної апаратури, якщо їхнє проведення перешкоджає нормальному перебігу судового засідання (наприклад, вони негативно впливають на осіб, які допитуються судом, тощо).

Гласність для сторін, на відміну від загальної гласності, відбива­ється у їхньому праві на гласне судочинство, а також у праві бути повідом­леними про зміст вимог і заперечень сторін, знайомитися з матеріа­лами судової справи, бути вислуханими у судовому засіданні тощо. Суд має всіляко гарантувати це право. Гласність судочинства прита­манна формально всім провадженням судочинства — під час розгляду справи по суті, апеляційному та касаційному переглядах (крім наказ­ного провадження).

Важливим аспектом гласності судочинства є відкритість судових засідань. У статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд пов’язується з відкритим розглядом справи.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Закритий судовий розгляд допуска­ється у разі, якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у спра­ві, або відомостей, що принижують їхню честь і гідність.

Суттєвим аспектом загальної гласності судочинства є публікація су­дових рішень та інформації про справи, що розглядаються суда­ми, а також право кожного отримувати інформацію про судові справи.

Законом України «Про доступ до судових рішень» визначено порядок до­ступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння одна­ковому застосуванню законодавства. Цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ве­дення Єдиного державного реєстру судових рішень (ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 2 Закону кожен має право на доступ до судових рішень. Це право забезпечується оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення можуть опубліковува­тися у друкованих виданнях, поширюватися в електронній формі з дотриманням вимог цього Закону. Особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом. Особи, які не беруть (не брали) участі у справі, мають право ознайомитися із судо­вим рішенням у повному обсязі, якщо воно безпосередньо стосуєть­ся їхніх прав, свобод, інтересів чи обов’язків, у порядку, передбаче­ному цим Законом.

Так, зокрема, на веб-сайті 7 ААС у вкладці «Громадянам» усі відвідувачі можуть вільно знайти у інформацію щодо графіка розгляду справ та інформацію про проведення судових засідань в режимі відеоконференцзв’язку.

Окрім цього, користувачі нашого сайту можуть слідкувати за перебігом судового засідання в режимі онлайн, адже трансляція розгляду адміністративних справ здійснюється за згодою сторін.

Варто зазначити, що гласність судочинства в Конституції поєднується з повною фікса­цією судового процесу технічними засобами, оскільки фіксація судо­вого процесу технічними засобами розглядається як спосіб забезпе­чення гласності судочинства. Недотримання встановлених правил під час складання та оформлення протоколів позбавляє їх доказової сили і про­цесуального значення.

Отже, принципи гласності та відкритості судового процесу є невід’ємною ознакою прозорості діяльності судової гілки влади, які підвищують рівень довіри суспільства до судової системи.

Джерело:

Центр суддівських студій

Це віртуальний помічник, який  з радістю допоможе Вам у всіх питаннях.

Щоб почати розмову з чат-ботом, потрібно знайти у пошуковому віконці «Телеграма» 7ААС_info_bot.

Тепер наш онлайн-працівник готовий відповідати на усі питання, які вас цікавлять.

Дізнатись про:

• контактні дані суду
• порядок подачі апеляційної скарги
• дату та час слухання справи
• банківські реквізити для сплати судового збору та про багато іншого, –

із нашим ботом це не проблема.

Крім того, наш віртуальний помічник з радістю нагадає вам за день про час та дату розгляду вашої справи, потрібно просто його про це попросити, натиснувши кнопку «Коли в мене справа»

А ще наш бот зможе надіслати вам копію рішення у справі також за вашим запитом

Спілкуватись із ботом легко, зручно та швидко, крім того він має свій авторський стікерпак і нашого бота  навіть можна побачити.

Будь у тренді, користуйся сучасними технологіями.

Чат-бот 7ААС знає все, і навіть більше!

Джерело:

Центр суддівських студій

Джерело: Центр суддівських студій

Державні службовці – головний потенціал країни. З метою отримання повної й точної інформації про їхню освіту, досвід роботи та особисті якості формують  збірник документів, або особову справу.

Сьогодні у цій статті розглянемо особливості ведення та зберігання особових справ державний службовців.

Особова справа державного службовця — це комплекс документів, у якому міститься найповніша інформація про його біографічні дані, відображення вступу, проходження та припинення державної служби державним службовцем.

У порядку, затвердженому наказом Національного агентства України з питань державної служби від 22.03.2016 № 64,  містяться вимоги до ведення та зберігання особових справ державних службовців, а також перелік документів, з яких формується особова справа.

Формування особової справи розпочинається з вступу на державну службу або іншого призначення на посаду державного службовця.

Особова справа формується з документів у такій послідовності:

– особова картка державного службовця встановленого зразка;

– текст Присяги державного службовця, скрiплений пiдписом державного службовця (для осіб, уперше прийнятих на державну службу);

– копія паспорта державного службовця;

– копія облікової картки фізичної особи – платника податків;

– копії документів про освіту, науковий ступінь, вчене звання;

– копія військового квитка (за наявності);

– копії документів про надані пільги (за наявності)

– довідка про результати проведення спеціальної перевірки (у разі її проведення) відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» або копія відповідної довідки;

– довідка про результати проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» або її завірена в установленому порядку копія;

– заява про призначення на посаду;

– копія акта про призначення на посаду;

– витяг із протоколу засідання конкурсної комісії в разі, якщо призначення здійснюється за результатами конкурсу;

– копія акта органу вищого рівня про призначення на посаду (у випадках, передбачених законодавством);

– погодження відповідних органів, передбачені законодавством для призначення на посади державних службовців;

Далі документи додаються до особової справи у хронологічному порядку.

Особову справу нумерують та вносять відомості до журналу обліку особових справ державних службовців не пізніше тижневого строку з дня призначення на посаду. Кожну особову справу підшивають в окрему папку формату А4, на якiй зазначають прізвище, ім’я, по батькові державного службовця, порядковий номер особової справи.

Особові справи державних службовців є документами з обмеженим доступом, і тому їх зберігають в опечатаних металевих шафах або сейфах.

Служба управління персоналом не має права розголошувати будь-яку інформацію щодо персональних даних державних службовців відповідно до вимог статті 10 Закону України «Про захист персональних даних.

Після звільнення державного службовця з державної служби його особова справа залишається у службі управління персоналом протягом двох років, але окремо від особових справ тих державних службовців, які продовжують службу.

Після закінчення двох років такі особові справи передають до архіву у порядку, визначеному інструкцією з діловодства.

Правильне формування і зберігання особових справ  дає можливість забезпечити повну конфіденційність інформації, яка міститься в документах особових справ, виключити несанкціонований доступ до особових справ сторонніх осіб. Дотримання правил ведення особових справ значно полегшує роботу з ними і сприяє своєчасному внесенню до них необхідних додаткових документів і відомостей.

Джерело: Центр суддівських студій