Джерело: Центр суддівських студій

Правова позиція: норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо формування витрат, які ним понесені.

Обставини справи: Суди встановили, що, згідно зі статутом, ЖБК «Будсервіс» є неприбутковою організацією та не має на меті одержання прибутку. Предметом діяльності кооперативу є забезпечення житлом та/або житловими приміщеннями членів (учасників) та асоційованих членів кооперативу і членів їхніх сімей через сприяння будівництву багатоквартирних житлових будинків за власні кошти кооперативу, а також наступної експлуатації та управління цими будинками.

Посадові особи ГУ ДФС у Хмельницькій області провели документальну позапланову невиїзну перевірку ЖБК «Будсервіс» з питань взаємовідносин з ТОВ «Валіо Груп», за результатами якої складено акт.

Проведена перевірка встановила порушення ЖБК «Будсервіс» вимог підпункту 133.4.3 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 101 955 грн.

Склад податкового правопорушення за висновком податкового органу полягає у тому, що кошти, які перераховані кооперативом на рахунки підприємства, є для такої неприбуткової організації нецільовим використанням коштів. При цьому, за позицією податкового органу, ЖБК «Будсервіс» провів оплату за роботи, які фактично не виконувались підприємством, тобто кооператив провів оплату за вказані роботи для переведення таких коштів у готівку.

На підставі акту перевірки контролюючий орган виніс податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов`язання ЖБК «Будсервіс» за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 101 955 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Позиція адміністративних судів усіх інстанцій:

Рішеннями адміністративних судів усіх трьох інстанцій позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з недоведеності відповідачем порушення ЖБК «Будсервіс» вимог підпункту 133.4.3 пункту 133.4 статті 133 ПК України. При цьому зауважили, що жодним доказом не підтверджується, що позивач чи інші особи знімали кошти з рахунків ТОВ «Валіо Груп», переводили саме ці кошти у готівку, передавали готівку позивачу, а також не підтверджено наявність або використання такої готівки позивачем. Водночас наявні в матеріалах справи документи відповідають вимогам, які ставляться до первинних документів та підтверджують факт виконання робіт підприємства згідно з умовами договору підряду.

Посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень стосовно посадових осіб ТОВ «Валіо Груп» як підставу для висновку про нереальність господарських операцій ЖБК «Будсервіс» з ТОВ «Валіо Груп» суди визнали необґрунтованими, оскільки ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду справи у судах, вирок щодо посадових осіб ТОВ «Валіо Груп» не існував.

Змінюючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що, задовольняючи позов, суд першої інстанції не вказав у резолютивній частині рішення спосіб задоволення позову з огляду на зміст позовних вимог.

КАС ВС вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що кошти були перераховані ТОВ «Валіо Гуп» за виконання відповідних робіт, завдяки яким було досягнуто цілей та завдань, визначених установчими документами позивача. Так, вказані кошти витрачені за цільовим використанням – на будівництво будинку, який прийнятий до експлуатації, що підтверджує Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до 1-3 категорії складності, зареєстрована Управлінням Держархбудінспекції в Хмельницькій області.

Також, не заслуговують на увагу доводи скаржника стосовно відсутності у кооперативу власних та орендованих виробничих потужностей, а також відсутності у власності (оренді) основних фондів та трудових ресурсів на виконання будівельно-монтажних робіт, оскільки відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку, що недоліки, виявлені в первинних документах, наданих позивачем, не можуть бути підставою для висновку про фіктивність виконання робіт ТОВ «Валіо Груп» згідно з умовами договору підряду на виконання будівельних робіт.

Повний текст рішень можна знайти у ЄДРСР: http://reyestr.court.gov.ua/ справа №822/1722/18.

Джерело: Центр суддівських студій

Правова позиція: Застосування нульової ставки оподаткування податком на додану вартість, передбаченої підпунктом 8 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, можливе за умови дотримання сукупності таких критеріїв:

– постачання товарів та послуг має здійснюватися виключно підприємствами та організаціями громадських об’єднань осіб з інвалідністю, які засновані громадськими об’єднаннями осіб з інвалідністю і є їхньою власністю;
– кількість осіб з інвалідністю за основним місцем роботи має становити не менше 50 % середньооблікової чисельності штатних працівників;
– фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що належать до складу витрат виробництва;
– товари та послуги мають бути виготовленими безпосередньо таким підприємством;
– наявність реєстрації підприємства або організації у відповідному контролюючому органі на підставі позитивного рішення уповноваженого органу, відповідно до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Для того щоб вважати відповідну діяльність виготовленням, необхідно, щоб під час такої діяльності сума понесених на таку переробку витрат становила не менше ніж 8 відсотків ціни продажу таких виготовлених товарів.

Обставини справи: Підприємством «Дім» Чернівецького обласного товариства інвалідів «Мир та добробут інвалідам», основним напрямком діяльності якого серед іншого визначено, виробництво і реалізація будівельних матеріалів та напівфабрикатів, дотримано вимоги щодо кількості інвалідів, що працюють, – 50 % від загальної кількості працівників, та фонд оплати праці таких інвалідів, що перевищує 25% суми загальних витрат підприємства на оплату праці; сума витрат підприємства інвалідів на переробку (обробку) цементу навального та його подальше фасування становила не менше 8 % продажної ціни таких виготовлених товарів, що не заперечувалося сторонами під час розгляду справи в судових інстанціях.

Як вказує позивач, він проводить обробку цього товару задля відновлення властивостей та забезпечення належної його якості, що у розумінні абзацу 3 пункту 8 підрозділу 2 розділу XX ПК України вважається безпосереднім виготовленням товарів/послуг.

У період, який перевірявся ГУ ДПС у Чернівецькій області, позивач закуповував у ВАТ “Подільський цемент” насипний цемент, що відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-46-96. Закуплений цемент вагонами доставлявся до підприємства, де здійснювався технологічний процес по обробці (відділенні сторонніх домішок) з метою відновлення, забезпечення його властивостей та якості, що дозволяло б здійснити його пакування на спеціальному дозувально-пакувальному обладнанні.

Відповідно до Сертифіката відповідності на портландцемент пакований з добавкою шлаку 6-20% марки 400 та марки 500 позивач є виготовлювачем такої продукції – цементу пакованого.

Отже, підприємством “Дім” здійснюється вхідний контроль, обробка, фасування, сертифікація, дослідження цементу у сертифікованій лабораторії.

Відповідно до висновку експертів за наслідками проведеної комплексної судово-економічної-товарознавчої експертизи:

1) операції з цементом навальним на підприємстві «Дім» відносяться до виду діяльності – обробка, переробка та пакування;
2) товар цемент пакований буде вважатися безпосередньо виготовленим підприємством “Дім”.
За результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки складено акт, згідно з висновками якого позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а саме: занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість, завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а також занижено додаткові зобов`язання по ПДВ.

Позиція адміністративних судів усіх інстанції:

Рішеннями адміністративних судів усіх трьох інстанцій адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість; зобов`язано відповідача виконати вимоги пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України щодо надання органу казначейства у строки, визначені Кодексом, висновку щодо стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 402948 гривень.

Суди, дослідивши всі наявні у матеріалах докази, дійшли висновку про безпідставність доводів відповідача щодо того, що позивач не виготовляє цемент, а є пакувальником цієї продукції та незаконно використовує пільгу в оподаткуванні податком на додану вартість, передбачену пунктом 8 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України. Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) відповідно до законів України з питань оподаткування. Застосовувати зазначені пільги такі підприємства та організації можуть за наявності дозволу на право користування пільгами з оподаткування, який надається на квартал, півріччя, три квартали, рік міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів.

Суди встановили, що позивач належить до  підприємств та громадських організацій інвалідів. Відповідно до Статуту основним напрямком діяльності підприємства, серед іншого, визначено виробництво і реалізацію будівельних матеріалів та напівфабрикатів. Фактично Позивачем здійснювалось виготовлення товарів/послуг внаслідок переробки (обробки, інших видів перетворення) у вигляді нового (іншого) товару.

Факт безпосереднього виготовлення нового товару (цементу пакованого) позивачем підтверджений також і висновком експертів від 17 жовтня 2019 року №2882 за наслідками проведеної комплексної судово-економічної-товарознавчої експертизи.

Суди акцентують увагу на тому, що операції з цементом навальним на підприємстві «Дім» належать до виду діяльності – обробка, переробка та пакування, а товар цемент пакований буде вважатися безпосередньо виготовлений підприємством “Дім”.

Повний текст рішень можна знайти за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/ справа №2-а/2470/2451/11.

Джерело: Центр суддівських студій

Правові висновки:

Особа, яка проживала однією сім’єю та вела спільний побут відноситься до членів сім’ї загиблої особи та має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про правовий і соціальний захист військовослужбовців та членів їх сім’ї»

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулось.

Обставини справи:

Згідно з довідкою про проходження військової служби, виданої військовою частиною (в/ч) пп В1428, старший солдат, що була матір’ю позивача, проходила військову службу в період із 05.02.2015 по 18.11.2015 у в/ч В2405, в/ч В1428.

18.11.2015 у Новоайдарському районі Луганської області під час виконання обов`язків військової служби в зоні проведення вона загинула, що підтверджується копією свідоцтва про смерть. У свою чергу, обставини загибелі матері позивачки підтверджуються різними відомостями, зокрема сповіщенням про смерть (загибель) від 20.11.2015, виданим начальником штабу військової частини п/п В1428; довідкою про обставини травми старшого солдата від 03.02.2016 №104, виданої командиром військової частини п/п В1428, лікарським свідоцтвом про смерть №268 від 19.11.2015, виданим Луганським обласним бюро СМЕ.

Позивач звернулась до Красилівського районного військового комісаріату Хмельницької області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги та надала відповідний пакет документів. Проте у листопаді 2016 року за вих.№1372/1 від 10.10.2016, позивачка отримала повідомлення від Міноборони України в особі Красилівського районного військового комісаріату Хмельницької області згідно з яким, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, відповідно до протоколу від 19.08.2016 року №70, розглянувши подані документи дійшла висновку про відмову їй у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до ст.6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, що стало підставою для звернення з позовом до суду.

Позиція адміністративних судів усіх інстанції:

Постановою суду 1 інстанції від 17 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправними дії відповідача щодо відмови доньці загиблої у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її матері під час виконання обов`язків військової служби, а також скасував згадане рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов`язав відповідача розглянути повторно заяву позивачки.

Натомість Міністерство оборони України не погодилось з таким рішенням та оскаржило його в апеляційному порядку.

Вінницький апеляційний адміністративний суд змінив рішення суду першої інстанції та зобов`язав відповідача призначити та виплатити доньці загиблої одноразову грошову допомогу у розмірі п`ятисоткратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у зв`язку із загибеллю її матері під час виконання обов`язків військової служби, як члену сім`ї загиблої.

Суди вказали, що згідно зі ст. 16-1 Закону №2011-ХІІ: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. За змістом ст. 16-1 Закону №2011-ХІІ члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України. Так, відповідно до ст.3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Отже, оскільки суди встановили, що загибла проживала разом з донькою та вела спільне  господарство, що підтверджується довідкою від 08.12.2015 N 5576, виданою житлово-експлуатаційною конторою Красилівської міської ради, тому суди зробили висновок, що донька була членом сім`ї загиблої та має право на отримання грошової допомоги.

Крім того, у зв’язку з тим, що суд 1 інстанції дійшов висновку, що не може підміняти відповідача та зобов`язав останнього розглянути повторно заяву позивача, апеляційний суд зазначив, що ефективним способом захисту є зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачці.

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду погодився з правовим висновком апеляційного суду, вказавши, що відповідач протиправно ухилився від призначення одноразової грошової допомоги, а тому у спірному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов’язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу.

Апеляційний та касаційний адміністративні суди підкреслили, що засіб юридичного захисту має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулось.

Повний текст рішень можна знайти за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/ справа № 822/630/17

Джерело: Центр суддівських студій

Відповідно до ст.119 КАС України, особи, які беруть участь у справі, під час підготовчого провадження можуть ознайомитися з матеріалами адміністративної справи, робити з них виписки та копії, а також можуть за власний рахунок замовити в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

Однак в умовах карантину в учасників судового процесу постає цілком закономірне питання: як ознайомитись із матеріалами справи безпечно?

Сьомий апеляційний адміністративний суд нагадує, що ознайомитись з матеріалами справи під час карантину можна дистанційно. Для цього потрібно направити до суду відповідну заяву поштою чи на електронну адресу inbox@7aa.court.gov.ua із зазначенням реквізитів справи та тих матеріалів справи, які потрібні для ознайомлення. Крім цього, до заяви обов’язково потрібно додати документи, що посвідчують особу, або документи, що підтверджують повноваження представника.

Відповідно до Інструкції в місцевих та апеляційних судах, таку заява буде зареєстровано не пізніше наступного робочого дня та передано головуючому судді для накладення резолюції щодо надання матеріалів справи на ознайомлення.

Також ознайомитися з матеріалами справи можна в підсистемі «Електронний суд». Зареєстровані у цій підсистемі користувачі можуть надіслати таку ж заяву до суду безпосередньо в електронному кабінеті із обов’язковим використанням  власного електронного підпису та  автоматично отримати будь-які копії процесуальних документів, що містяться в матеріалах справи.

Ознайомлення з матеріалами справи дистанційно – це найбезпечніший спосіб під час пандемії Covid-19. Закликаємо вас дбати про власне здоров’я та берегти себе. А 7ААС подбає про вас!

Джерело: Центр суддівських студій

Слід розуміти, що у період карантину добір і призначення осіб на вакантні посади державної служби здійснюється у виняткових випадках, пов’язаних з необхідністю виконання завдань і функцій державних органів.

Інформація про такий добір, визначення переможця (переможців) або його (їхня)  відсутність здійснюється через Єдиний портал вакансій державної служби.

Особа, яка бажає взяти участь у доборі на вакантну посаду, повинна подати через Єдиний портал вакансій державної служби таку інформацію:

1) заяву із зазначенням основних мотивів щодо зайняття нею посади за відповідною формою; 2) резюме за формою;

3) заяву, у якій особа повинна повідомити, що до неї не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади” та надати згоду на проходження перевірки й оприлюднення відомостей стосовно неї відповідно до Закону України “Про очищення влади”.

Усю інформацію, що надходить від осіб через Єдиний портал вакансій державної служби вивчає служба управління персоналом державного органу не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня її надходження, а протягом одного робочого дня передає уповноваженій особі. Звертаємо увагу, що інформація, яка не відповідає вимогам, визначеним в оголошенні про добір, зокрема неправильно заповнені заява чи резюме, не розглядається!

З метою проведення добору керівник державної служби або суб’єкт призначення визначає уповноважену особу, яка проводить співбесіду з кожним кандидатом дистанційно в режимі відеоконференції. Служба управління персоналом державного органу узгоджує з претендентами на вакантну посаду канал зв’язку, час і дату початку проведення такої співбесіди. Перед її проходженням особа обов’язково має пред’явити паспорт громадянина України або інший документ, що ідентифікує особу.

Після проведення співбесіди уповноважена особа визначає кандидатури та вносить обґрунтоване подання керівнику державної служби або суб’єкту призначення для  призначення кандидата на вакантну посаду державної служби. З такою особою на період карантину укладають контракт, граничний строк якого становить не більше двох місяців після скасування карантину. Після підписання такого контракту керівник державної служби або суб’єкт призначення видає наказ про призначення особи на вакантну посаду.

По завершенню карантину знову оголошується конкурс на заміщення цієї ж вакантної посади,  і по закінченню усіх його етапів керівник державної служби або суб’єкт призначення визначає переможця конкурсу відповідно до законодавства.

Наявність судимості у позивача за вчинення злочину невеликої тяжкості, за який призначено покарання у вигляді штрафу не є беззаперечною підставою вважати, що дії особи становлять загрозу національній безпеці України і громадському порядку в Україні.

Обставини справи:

30 травня 2019 року Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області скасувало дозвіл на імміграцію в Україну, виданий позивачу 23 травня 2016 року, та посвідку на постійне місце проживання від 31.05.2016.

З матеріалів справи встановлено, що 1 квітня 2016 року після спливу дворічного терміну перебування у шлюбі та маючи доньку чоловік звернувся до Управління ДМС України в Чернівецькій області із заявою та необхідними документами про надання йому дозволу на імміграцію в Україні на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію». 23 травня 2016 року позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну, документований посвідкою на постійне місце проживання від 31 травня 2016 року.

Проте 24 травня 2019 року Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області ініціювало перед Управлінням ДМС України у Чернівецькій області питання про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Азербайджан, посилаючись на частину першу статті 12 Закону України «Про імміграцію» та враховуючи, що дії особи становлять загрозу громадському порядку в Україні.

Скасування дозволу на імміграцію громадянину Азербайджану відбулось у зв`язку з тим, що іноземцем при отриманні такого документа було свідомо надано неправдиві відомості щодо себе. Зокрема, рішенням  Шевченківського районного суду міста Чернівці від 30.11.2016 у справі №727/9032/16-к особу було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 ККУ, та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (850 грн. 00 коп.) за факт використання паспорта, у якому містяться відбитки штампу «Зернове 049» від 10.08.2012 та «Зернове 054» від 09.08.2012, які є підробленими.

Цими відбитками підтверджувався виїзд позивача за межі території України, який чоловік здійснював не рідше одного разу на 90 днів, тим самим здобуваючи собі нове право на перебування в Україні до 90 днів.

Не погодившись з таким рішенням міграційної служби чоловік звернувся до суду з позовом та просив його скасувати.

Адміністративні суди всіх інстанцій скасували спірне рішення відповідача як непропорційне, що прийняте без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Крім того, скасування дозволу на імміграцію спричинить розлучення позивача з дитиною.

Судами встановлено лише факт підробки певних відомостей в паспорті громадянина Азербайджану, але не встановлено факту використання позивачем підробленого паспорта як документа в цілому.

Водночас, суди правильно зазначили, що за змістом пункту 2 частини першої статті 12 Закону «Про імміграцію» судимість, здобута на підставі кримінального законодавства України, може бути підставою для скасування дозволу лише у разі засудження іммігранта в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року.

Враховуючи те, що подані позивачем документи для отримання дозволу на імміграцію відповідали дійсності, зокрема паспорт громадянина Азербайджану виданий уповноваженим на те органом та документував особу позивача, суди дійшли правильного висновку, що його не можна вважати підробленим документом в розумінні Законуhttp://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_05_31/pravo1/T012491.html?pravo=1. Крім того, свідоцтво про шлюб посвідчувало справжній, а не фіктивний шлюб, інші подані документи також відповідали критеріям достовірності.

Повний текст рішень можна знайти за посиланням:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review справа №824/875/19-а 

Джерело:

Центр суддівських студій

Організація роботи судових установ чітко регламентована законодавцем. Зокрема, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що самоврядування в судах здійснюється самостійним колективним вирішенням питань суддями та є однією з гарантій забезпечення їхньої незалежності. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної роботи служителів Феміди, забезпечувати захист суддів від втручання в їхню діяльність, а також підвищувати рівень взаємодії з кадрами у системі судів.
Законодавство визначає, що організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів України та з’їзд суддів України. Але саме збори суддів є локальним самоврядним органом у кожному суді.
Які ж питання обговорюють судді на зборах та якою є доля прийнятих зборами суддів рішень – йтиметься у нашому матеріалі.
Збори суддів є зібранням суддів окремого суду, на якому обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань. Збори суддів можуть бути скликані головою суду за власною ініціативою або на вимогу не менше двох третин від загальної кількості суддів суду. Засідання зборів відбуваються за потреби, але не рідше одного разу на три місяці.
На зборах судді обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду.  До кола цих питань належать:

• організаційне забезпечення судів та діяльності суддів;
•  соціальний захист суддів та їхніх сімей;
•  інші питання, що безпосередньо не пов’язані зі здійсненням правосуддя.

За наслідками обговорень збори суддів приймають рішення, що є обов’язковими для суддів та працівників апарату суду.
Також на зборах суддів можуть обговорювати питання щодо практики застосування законодавства, розробляти пропозиції щодо її вдосконалення. Збори суддів місцевого, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду можуть вносити пропозиції і на розгляд Верховного Суду. Крім того, збори можуть звертатися з пропозиціями щодо питань діяльності суду до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які зобов’язані розглянути ці пропозиції протягом п’ятнадцяти днів і дати відповідь по суті.
Збори суддів можуть своїм рішенням визначити спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій справ та рівень навантаження на суддів з урахуванням виконання ними адміністративних чи інших обов’язків.
Також збори суддів можуть ухвалити рішення, яким внести подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката, прокурора, посадової особи органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за вчинення дій або бездіяльності, що порушують гарантії незалежності суду та судді.
Щопівроку збори суддів заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в суді, та керівника апарату суду. Це дає змогу ознайомитись з результатами діяльності установи.
Ще однією важливою місією зборів суддів є обрання делегатів на з’їзд суддів України, що відбувається за процедурою таємного голосування (крім місцевих загальних судів).
Збори суддів обов’язково мають бути повноважними, тобто рішення мають бути прийняті за наявності кворуму: не менше двох третин від загальної кількості суддів відповідного суду. Рішення приймають більшістю голосів суддів, присутніх на зборах, відкритим голосуванням, якщо не буде прийнято рішення про проведення таємного голосування. Виконання рішень зборів суддів за дорученням зборів покладено на голову суду або його заступника.
Уся документація, що стосується проведених зборів (рішення та протоколи), має бути належним чином оформлена та внесена у систему електронного документообігу, а паперові варіанти рішень зборів суддів –  підшиті та передані на безстрокове зберігання в архів.
Як бачимо, роль суддівського самоврядування у діяльності судів є визначальною, адже збори суддів як орган суддівського самоврядування займаються вирішенням великого обсягу питань діяльності суду та регулюють його роботу в цілому.

Джерело:

Центр суддівських студій

Наказом Національного агентства з питань державної служби (далі – НАДС) від 19 травня 2020 року № 77-20 затверджено нову форму особової картки державного службовця, зокрема врегульовано порядок її заповнення й ведення.

Варто звернути увагу на те, що особову картку за новою формою потрібно заповнювати лише для новоприйнятих державних службовців, а особові картки державних службовців, заповнені за формами, чинними до 19 травня 2020 року, змінювати не потрібно.

За новими правилами особова картка має бути в електронній формі. Її потрібно заповнювати українською мовою в інформаційній системі управління людськими ресурсами. Усі відомості мають бути в називному відмінку без скорочень. До особової картки за потреби можна додавати необхідну кількість рядків і сторінок. При цьому пункти 1 – 10 особової картки має заповнити державний службовець, а решту – працівник служби управління персоналом. Однак зауважимо, що доступ до інформаційної системи управління людськими ресурсами є лише в працівників служби управління персоналом, тож поки питання щодо заповнення відомостей особової картки державним службовцем залишається відкритим.

Згідно з наказом від 19 травня 2020 року № 77-20, збереження особової картки в інформаційній системі управління людськими ресурсами можливе за  допомогою накладення електронного цифрового підпису. Водночас це виключає і потребу роздруковувати її, тобто вести паперовий примірник цієї ж особової картки вже не потрібно. Якщо ж в державному органі інформаційної системи управління людськими ресурсами немає, то електронний примірник особової картки потрібно роздрукувати та долучити до особової справи.

Якщо ж потрібно змінити відомості особової картки, то це відбувається так: в інформаційній системі управління людськими ресурсами інформацію оновлюють, а в роздрукованому варіанті – замінюють відповідні сторінки.

Однак і тут є неузгодженість. Згідно з Порядком ведення та зберігання особових справ державних службовців, затвердженого НАДС від 23.06.2016 № 64, особова картка є одним із документів, з яких формують особову справу. Особова справа формується у паперовому варіанті, а отже, у паперовому варіанті має бути й особова картка. Таким чином, ведення лише електронної форми особової картки суперечить вказаному Порядку.

Водночас ведення особової картки лише в електронному варіанті спричинює труднощі щодо подальшого передавання особової справи державного службовця до державного архіву. Якщо особову картку, яка міститься в інформаційній системі управління людськими ресурсами, роздруковувати не потрібно, то й долучити її до паперового варіанту особової справи неможливо. А без особової картки особову справу до архіву не приймуть.

Як бачимо, заповнення й ведення особових карток за новими формами викликає чимало питань, тож очікуємо роз’яснень та сподіваємось на врегульованість нормативно-правових актів, що пов’язані з веденням особових справ та особових карток державних службовців.

Джерело:

Центр суддівських студій

Колегія суддів 7ААС частково задоволила апеляційну скаргу особи з інвалідністю, в частині скасування рішення МСЕК, яким особа на півроку була позбавлена статусу інваліда ІІІ групи

Суть справи: Рішенням Вінницької міжрайонної МСЕК від 05.06.2015 року громадянину було встановлено інвалідність ІІІ групи від загального захворювання терміном на 1 рік. Після медичних обстежень, проведених за період 2015 – 2017 років, ІІІ група інвалідності від загального захворювання щоразу пролонговувалась, із врахуванням необхідності активного відновного лікування та реабілітації. Проте рішенням МСЕК № 2 Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи від 17.12.2018 року за наслідками повторного огляду особі було відмовлено у визнанні інвалідом ІІІ групи. Після неодноразових звернень особи до закладів охорони здоров’я у вересні 2019 року МСЕК № 1 їй було видано довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією № 366332 про встановлення ІІІ групи інвалідності з 15.04.2019 року до 01.05.2020 року.

Громадянин звернувся до суду із позовом до Вінницької обласної медико-соціальної експертної комісії № 2 Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи  про скасування  рішення  Вінницької обласної МСЕК № 2 від 17.12.2018 року  щодо відмови у визнанні інвалідом ІІІ групи та зобов`язання відповідача  винести рішення стосовно надання йому статусу інваліда ІІІ групи безстроково. У обґрунтуванні позовних вимог позивач посилався на те, що стан його здоров`я не покращився та залишався без динаміки протягом п`яти років, що є підставою для визнання його інвалідом безстроково, а також на те, що у 2019 році за таких же обставин йому було знову встановлено ІІІ групу інвалідності.

Рішення судів: Вінницький окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив повністю.

Натомість Сьомий апеляційний адміністративний суд частково задоволив апеляційну скаргу громадянина, зокрема у частині скасування оскаржуваного рішення Вінницької обласної МСЕК № 2 від 17.12.2018 року  щодо відмови у визнанні інвалідом ІІІ групи, однак у частині вимог щодо надання статусу інваліда ІІІ групи безстроково – відмовив, погодившись із позицією суду першої інстанції про те, що визначення міри втрати здоров`я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є дискреційними повноваженнями відповідних комісій та вимагає наявності медичної освіти та спеціальних знань, а тому суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції цього органу.

Із позицією суду можна буде ознайомитись у ЄДРСР за номером справи (120/4010/19-а), після виготовлення повного тексту рішення суду.

Джерело:

Центр суддівських студій

Строк подачі позовної заяви щодо оскарження рішень (постанов) у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, обчислюється з дня фактичного вручення такого рішення (постанови) особі

Джерело:

Центр суддівських студій