Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Прокурор представляє інтереси громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

16 вересня 2016 року Серебрійська сільська рада Могилів-Подільського району Вінницької області рішенням №119 скасувала своє рішення від 21 серпня 2013 року  №221.

Не погоджуючись із рішенням №119, вважаючи його протиправним та таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства та з перевищенням повноважень, прокурор звернувся із цим позовом до суду в інтересах Ямпільського міжрайонного управління водного господарства.

Окрім суті самого спору, у справі ставились питання щодо:

– відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави;

– питання юрисдикції цього спору;

– пропуску позивачем строку звернення до суду.

Стосовно обґрунтованості звернення прокурора до суду суди зазначили, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший “виключний випадок” передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий – відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

Так, у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. При цьому “нездійснення захисту” виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень – він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається.

Разом з цим, “здійснення захисту неналежним чином” виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. При цьому “неналежність” захисту можна оцінити з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Тобто, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який, всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Ямпільське міжрайонне управління водного господарства у листі від 04 червня 2019 року вказало, що управління не має наміру звертатися з позовом щодо оскарження відповідних рішень Серебрійської сільської ради в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного, прокурор у цій справі міг представляти інтереси держави в суді, оскільки ним було доведено, що захист цих інтересів неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (Ямпільське міжрайонне управління водного господарства).

Суди відхилили доводи Серебрійської сільської ради щодо відсутності порушеного права Ямпільського міжрайонного управління водного господарства. У цьому випадку прокурор повністю довів порушення прав, свобод та законних інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин. Прокурор посилався на те, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, наданого Фондом державного майна України, установлено, що на балансі Ямпільського міжрайонного управління водного господарства пербувають об`єкти меліоративної системи – фундаменти насосних станцій, пристанційного складу, басейн та під`їзна дорога.

При цьому, належні позивачу об`єкти меліоративної системи є нерухомим майном та державною власністю, а Ямпільське міжрайонне управління водного господарства неналежним чином здійснює захист свого порушеного права, що ставить під загрозу можливість відновлення Серебрійської міжгосподарської зрошувальної системи Могилів- Подільського району Вінницької області та створює умови для незаконного надання земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Албіс», що суттєво порушує економічні інтереси держави та перешкоджає реалізації державної політики у сфері розвитку меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних систем та є підставою для звернення прокурора з позовом до суду.

Вирішуючи юрисдикційне питання, суд застосував  підходи ЄСПЛ до цієї справи  та зазначив, що питання про юрисдикцію вже поставало у справі та було вирішено судом, зокрема в ухвалі Господарського суду Вінницької області від 19 квітня 2019 року. Закриваючи провадження у справі господарський суд роз`яснив, що цей спір підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, порушення юрисдикції не призвело до неправильного застосування норм матеріального права та неправильного вирішення спору по суті. Суд має уникати випадків правового пуризму, у т.ч. скасування правомірних рішень лише на тій підставі, що справу було розглянуто судом іншої юрисдикції.

Щодо поважності пропуску строку на звернення до суду, то ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року було поновлено строк звернення до суду, а також відмовлено у задоволенні клопотань Серебрійської сільської ради про залишення позову без руху та про залишення позову без розгляду з тих мотивів, що упродовж 2016-2018 років тривала процедура розгляду цієї справи судами господарської юрисдикції.

Висновки кадрової комісії щодо професійної невідповідності позивача лише з мотивів неповного та частково неправильного виконання теоретичного практичного завдання є очевидно недостатніми та непереконливими.

На Кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його професійно некомпетентним прокурором, тобто прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури.

Позивач успішно пройшов перших два етапи атестації та був допущений до співбесіди. Перед проведенням співбесіди, яка відбулась 03 липня 2020 року, відповідно до Порядку             № 221 позивач виконав практичне завдання, а саме вирішив ситуативне Завдання №3 та надав письмові відповіді на поставлені чотири питання. Крім того, на пропозицію Кадрової комісії позивач заповнив так званий «опитувальник» та надав письмові пояснення на запитання, що виникли у членів комісії у зв`язку з проведенням атестації

Згідно з протоколом засідання Дванадцятої кадрової комісії № 3 від 03 липня 2020 року, комісія провела співбесіду з особою з метою виявлення його відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, у ході якої дослідила матеріали атестації та виконане практичне завдання.

Комісія вирішила: ухвалити рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Вважаючи рішення кадрової комісії незаконним, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що наведені підстави Кадрової комісії для висновку про невідповідність позивача вимогам професійної етики, свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості прийнятого рішення за результатами атестації, виконання яких є запорукою доведення до прокурора, який проходить атестаційну процедуру, правомірності прийнятого щодо нього рішення та передбачуваності наслідків його прийняття.

Так, оскаржуване рішення зводиться до констатації фактів існування між позивачем та третіми особами певних цивільно-правових відносин з приводу користування майном (транспортними засобами) та надання позики коштів. Водночас такі відносини чинним законодавством не заборонені. При цьому відповідач залишив поза увагою письмові пояснення, що надавалися позивачем на вимогу комісії, та додані до них документи.

При перевірці висновків Комісії судами встановлено, що 25 березня 2018 року щодо позивача, як водія, працівниками Управління патрульної поліції у Вінницькій області було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП (відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння), а також винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 КУпАП (керування транспортним засобом в темну пору доби, що має несправності зовнішніх світлових приладів). У подальшому відповідні рішення та дії патрульних поліцейських у встановленому законом порядку визнані неправомірними.

Суди вказали, що в основу своїх висновків про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності Кадрова комісія поклала події та факти, які у передбаченому законом порядку вже були предметом неодноразових перевірок уповноважених на це державних органів (посадових осіб) та суду, і за результатами яких не встановлено будь-яких незаконних (неправомірних) діянь позивача.

Отже, рішення кадрової комісії №12 про неуспішне проходження атестації прокурором є передчасним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Для віднесення товарів до сільськогосподарських необхідними є наявність двох умов: належність їх до товарних груп 1-24, товарних позицій 4101,4102,4103,4301, згідно з УКТЗЕД та безпосереднє вирощування, відгодовування, виловлювання або збирання лісових продуктів (жолудів, каштанів, моху тощо).

Податковий орган у акті перевірки послався на акт позапланової виїзної перевірки ФГ «АВМ-С» (СФГ «Відродження») з питань дотримання вимог податкового законодавства, у якому, зокрема, зазначено, що: «Згідно з довідками управління Держкомзему у Березнівському районі багаторічні насадження у ФГ «АВМ-С» відсутні, що свідчить про те, що підприємство діяльність у сфері лісового господарства (лісівництва) не проводило. Тобто проводити заготівлю кори крушини на власних або орендованих виробничих потужностях підприємство не мало можливості. Разом з тим, судами встановлено, що позивач мав у користуванні земельні ділянки згідно з укладеними договорами оренди землі із власниками земельних часток (паїв), Березнівською районною державною адміністрацією, договорів про сумісну діяльність тощо, а також купував лісопродукцію, здійснював надання послуг для регулювання водно-повітряного режиму меліоративних земель тощо.

Суди встановили, що ФГ «АВМ-С» підпадає під визначення сільськогосподарського підприємства, вказане у пункті 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, у періоді, який перевірявся, господарство було зареєстроване як суб`єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, про що мало відповідні свідоцтва, до видів діяльності у яких було включено лісівництво та лісозаготівлі, одержання продукції лісового господарства та лісівництво та лісозаготівлі, з огляду на що правомірно відображало у скороченій податковій декларації з податку на додану вартість операції з реалізації кори крушини.

Отже, суди дійшли висновку, що кора крушини є сільськогосподарським товаром, який реалізовувався сільськогосподарським підприємством, а тому суми ПДВ від такої реалізації платник податків має право не сплачувати до бюджету, а залишити у своєму розпорядженні, скориставшись спеціальним режимом оподаткування, відповідно до п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України.

За таких обставин Верховний Суд підтримує висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності та скасування податкового повідомлення-рішення Костопільської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

Відповідно до записів трудової книжки вона працювала з 1 серпня 1978 року по 12 лютого 1979 року на посаді викладача по класу фортепіано в Іллінецькій дитячій музичній школі; з 11 березня 1979 року по 4 грудня 1980 року на посаді музичного керівника дитячого садка; з 11 грудня 1980 року по 16 вересня 1999 року на посаді музичного керівника дитячих ясел саду; з 17 вересня 1999 року по 29 серпня 2008 року на посаді концертмейстера Вінницького міського центру художньо хореографічної освіти дітей та юнацтва «Барвінок»; з 1 вересня 2008 року по теперішній час на посаді викладача по класу фортепіано з виконанням обов’язків концертмейстера Вінницької дитячої школи мистецтв “Вишенька”.

12.08.2016 року позивачка звернулась до Управління ПФУ в місті Вінниці з проханням сплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, передбаченої пунктом 7 розділу 15 «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Однак відповідач листом від 6 грудня 2016 року №2472/06-33-2/02-1 відмовив у виплаті вказаної допомоги, у зв’язку з цим, позивач звернулася до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про освіту» структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.

Згідно з частиною четвертою статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Як зазначено пунктом 7-1 розділу 15 «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е” – “ж” статті 55 “Про пенсійне забезпечення”, і мають страховий стаж (для чоловіків – 35 років, для жінок – 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

З аналізу наведених норм законодавства, суди дійшли висновку, що вищевказаний оскаржуваний період роботи позивача на посаді концертмейстера безпідставно не зарахований відповідачем до стажу працівника освіти, що дає право на призначення і виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Отже, стаж роботи концертмейстером у центрі художньо хореографічної освіти дітей та юнацтва має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при розгляді територіальними органами ПФУ відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 року № 909.

Громадянин звернувся до суду, аби визнати протиправним та скасувати рішення  Нетішинської міської ради VII скликання № 40/2381 від 30 березня 2018 року. Оскаржуваним рішенням міська рада надала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у місті для розміщення скверу.

Позивач звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної ділянки для передачі її в оренду на конкурсних засадах для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, оскільки на визначеній в заяві території містобудівною документацією передбачено розміщення торгівельного закладу, однак отримав відмову.

Сьомий апеляційний адміністративний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них (ч. 1 ст. 16 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” )

Проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів розробляються на певний період та поетапно згідно з генеральними планами населених пунктів на підставі рішення відповідної сільської, селищної, міської ради (ст. 53 Закону України «Про землеустрій»).

Оскаржуваним рішенням вирішено надати територіальній громаді м. Нетішин дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення скверу, із земель запасу житлової та громадської забудови, а виконавчому комітету Нетішинської міськради розробити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та подати їх на розгляд міської ради.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із копії  генерального плану міста Нетішин судами встановлено, що спірна земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, розташована на території, на якій заплановано розміщення скверу. А у пояснювальній записці до плану зонування території (зонінг) міста Нетішин Хмельницької області зазначені переважні види використання зони Г-1, серед яких зазначено також і парки, сквери, бульвари.

Таким чином, відмова органу місцевого самоврядування у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі є обґрунтованою, а підстави для скасування рішення Нетішинської міської ради відсутні.