Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив рішення у справах за конституційними скаргами щодо відповідності Конституції України приписів, використаних у законах та інших нормативно-правових актах. Рішення КСУ стосувалось таких приписів.
1.Щодо конституційності пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX.
У зазначеному приписі Закону №113 йдеться, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені в належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Використання в оскаржуваному приписі слів «можливе майбутнє звільнення» призвело до суперечливості його розуміння, адже субʼєкт права на конституційну скаргу міг уважати, що цей припис є або повідомленням про наступне неминуче звільнення зі служби, або, що звільнення в подальшому могло бути не застосоване та розраховувати за певних умов на подальше перебування на посаді прокурора. КСУ дійшов до висновку, що зміст оскаржуваного припису не зрозумілий чітко та не є таким, що дає змогу передбачити юридичні наслідки його застосування й спланувати свої подальші дії.
Отже, за рішенням суду оскаржений припис Закону № 113 не можна вважати «правом» у державі, керованій верховенством права. Конституційний Суд визнав його таким, що не відповідає Конституції України.
- Щодо відповідності Конституції України приписів частини 1 статті 294, частини 6 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заявник зазначив, що вищенаведеними приписами рішення, ухвалене на користь держави, апеляційному оскарженню не підлягає, а ухвалене не на її користь – може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Крім того, у конституційній скарзі порушуються питання, що стосуються права особи на судовий захист в адміністративному судочинстві та гарантій, що забезпечують ефективну реалізацію цього права.
Проаналізувавши оскаржувані приписи КАС України та обґрунтовані твердження скаржника, Конституційний Суд України наголосив на тому, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення, особливо тоді, коли таке судове рішення ухвалено на користь особи в юридичному спорі супроти органів публічної влади, їх посадових і службових осіб.
Отже, КСУ визнав неконституційними приписи частини 1 статті 294, частини 6 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України в тому, що вони унеможливлюють право особи на апеляційне оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України.