Законопроект змін до Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України ‘Про судоустрій і статус суддів’
Інститут адміністративного судочинства покликаний поставити суб’єкта владних повноважень на один щабель з громадянином і зобов’язати його довести у суді правомірність своїх рішень, дій та бездіяльності. Проте, як вбачається з аналізу судової практики, дотепер відсутній у завершеному вигляді правовий захист фізичних та юридичних осіб у відносинах з державними адміністративними органами в окремих категоріях справ.
До таких спорів можна віднести скарги від громадян про визнання протиправною бездіяльність органів Пенсійного Фонду України, інших державних фондів та установ щодо зобов’язання вчинити певні дії, зокрема перерахувати та виплатити соціальні виплати непрацездатним громадянам, виплати та пільги дітям війни, інші соціальні виплати, доплати, допомоги, які передбачає чинне законодавство України. Виникнення спорів у наведеній категорії справ спричинене невиконанням Державою Законів України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про соціальний захист дітей війни» інших соціально спрямованих законів з фінансового боку.
У даний час перед адміністративними судами постала проблема подальшого збільшення кількості нерозглянутих заяв, більшість з яких аналогічна за своїм змістом та стосується існування проблеми щодо системного недотримання відповідними органами державної влади України свого обов’язку перерахувати та виплатити соціальні виплати широкому колу найбільш уразливих груп української громадськості.
Враховуючи те, що проблема, яка лежить в основі кожної такої справи, викликана браком бюджетних коштів, повторюється, продовжується у часі, набула широкомасштабного, комплексного та загальнодержавного значення і стосується широкого кола потерпілих від таких порушень, можна стверджувати про існування в Україні структурної проблеми ефективності правового захисту.
Аналізуючи судову практику у наведеній категорії спорів, можна прийти до висновку, що судами напрацьовано практику розгляду таких спорів, які вирішуються задоволенням вказаних позовів. При цьому суди різних рівнів, приймаючи рішення, підкреслили, що саме на органи державної влади, які виступають у таких справах відповідачами, покладається обов’язок дбати про зменшення, наскільки це можливо, ризику нових порушень аналогічного характеру, адже мотиви звернень до судів у вказаній категорії справ не пов’язані з поодинокими випадками чи особливими поворотами подій, а є наслідками недоліків регуляторної та адміністративної практики цих органів державної влади. Попри наведене, відповідні державні органи не спромоглися вжити заходи для покращення ситуації, незважаючи на значну та послідовну практику судів, що призводить до катастрофічного примноження відповідних заяв до судів.
До прикладу, від початку діяльності Вінницького апеляційного адміністративного суду, починаючи з 15 грудня 2010 року по травень 2011 року, до суду надійшло більше 20 тис. адміністративних справ стосовно порушень органами державної влади законних прав та інтересів громадян, пов’язаних із соціальними виплатами.
Окрім того, із початку 2011 року до Вищого адміністративного суду України від Верховного Суду України передано приблизно 11 300 справ, пов’язаних із соціальними виплатами. Усього таких справ та касаційних скарг повинно надійти близько 20 000.
Тому, зважаючи на масовість зазначених позовів, беручи до уваги наведені приклади, можна лише уявити як у геометричній прогресії збільшиться кількість вказаних позовних заяв.
Вбачається, що суть проблеми полягає у тому, що на сьогодні відсутність передбаченого у чинному законодавстві стійкого механізму погашення заборгованості по виплаті соціальних виплат у державі ускладнює виконання соціальних зобов’язань держави перед громадянами.
За таких обставин та беручи до уваги, що завданням судочинства є вирішення спору, пошук і встановлення істини, суд не може бути пасивним спостерігачем.
З метою зняття соціальної напруги, на законодавчому рівні необхідно передбачити чітку процедуру забезпечення реалізації права громадян на соціальне забезпечення.
Саме тому Вінницький апеляційний адміністративний суд направив на розгляд Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя законопроект щодо внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Даний законопроект спрямований на запровадження загальновизнаної усталеної судової практики у певних категоріях спорів, у яких звернення до судів, за своїм змістом є аналогічними, набули масового характеру та у яких, окрім того, прийнято судові рішення преюдиційного значення.
Порівняльна таблиця Закону України «Про судоустрій та статус суддів»