У ч.5 ст.55 Конституції йдеться про можливість застосування способів захисту права, у тому числі не заборонених законом. Спробуємо розібратись: які ж засоби захисту використовують у разі порушень у галузі публічно-правових відносин і чи так усе однозначно в судовій практиці?
Що є ефективним засобом?
Насамперед звернімо увагу на те, що гарантоване ст.55 Конституції право на захист можливе лише в разі порушень. Тому логічною вимогою є обґрунтування такого порушення. Отже, воно має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право — конкретизоване в законах. Аналогічну ідею закріплено в ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини не раз наголошував на необхідності ефективного захисту. Наприклад, у п.75 рішення від 5.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» зазначено, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади.
Конституційний Суд у рішенні від 30.01.2003
№3-рп/2003 зазначив, що правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах.
Науковці визначають способи захисту права як передбачені законом дії, безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб’єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності щодо захисту прав.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути відповідним наявним обставинам.
Способи захисту
Зміст адміністративної юстиції — ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах. Водночас відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем шляху захисту способам, визначеним у законодавстві, установлюються при розгляді справи по суті та є підставами для відмови в задоволенні позову. Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен установити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту, що залежить як від змісту суб᾽єктивного права, по захист якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень
порушені її права, свободи або законні інтереси, вона має право звернутися до суду та просити про їх захист у спосіб, передбачений у ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, спираючись на ч.2 ст.245 КАС.
Водночас у чч.3—5 ст.245 КАС установлено спеціальні способи захисту порушених прав, які застосовуються за наявності певних обставин, індивідуально в кожному окремому випадку. Зокрема, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень учинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, по захист яких він звернувся до суду.
Крім того, суд може зобов’язати відповідача прийняти рішення на користь позивача, якщо для цього виконано всі умови, визначені в законі, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, із урахуванням правової оцінки, даної судом у рішенні.
Якщо нормативно-правовий акт визнано протиправним і нечинним повністю або в окремій частині та при цьому виявлене недостатнє правове врегулювання відповідних публічно-правових відносин, що може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти новий акт.
Обираючи між загальними (передбаченими законодавством) або спеціальними способами захисту, адмінсудам необхідно не допустити зловживання правом на захист і порушення прав відповідачів, багаторазове порушення
справ за тими самими по суті, але формально відмінними вимогами, а також не ускладнити виконання рішень. Тобто, установивши факт порушення права заявника, суд має захистити його право. Водночас слід не допускати хаосу в правозастосуванні.
З наведеного випливає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв’язок між правопорушенням і способом захисту. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням — визначений спосіб захисту, який би вичерпував себе. При цьому покарання винної особи не входить до мети захисту права в публічно-правових відносинах, а тому не належить до складу способу захисту.
Джерело: