Наявність кваліфікованих кадрів є однією з передумов успішної діяльності будь-якої організації, а державні установи особливо зацікавлені у професійному зростанні своїх працівників.

Організовуючи і проводячи конкурсний відбір, кожен працівник хоче віднайти не просто працівника, а висококваліфікованого спеціаліста. Але наскільки можливо взяти у команду працівника вже з усіма необхідними знаннями і вміннями та ще й такого, який спрацюється зі сформовано. командою.

Про навчання як спосіб формування висококваліфікованих кадрів читайте у статті начальника відділу по роботі з персоналом Альони Тищишиної 

З 1 січня 2020 року збільшуються ставки судового збору, що пов’язано зі зміною в Україні кожного нового року, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У частині 1 статті 1 Закону “Про судовий збір” дано визначено поняття судового збору. Судовий збір – це збір, який стягуваний на усій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених чинним Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Судові витрати – це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв’язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей – це витрати держави, яку воно несе у зв’язку з рішенням конкретної справи.

З січня 2020 року розмір судового збору визначається залежно від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлюється на 1 січня календарного року. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України»  на 1 січня 2020 прийнято такий прожитковий мінімум для працездатних осіб:

• з 1 січня 2020 – 2102 гривні;
• з 1 липня -2197 гривень;
• з 1 грудня – 2270 гривень.

Статтею 4 Закону України “Про судовий збір” встановлено розміри ставок судового збору. Судовий збір стягується у відповідному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, у якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у процентному співвідношенні до ціни позову і фіксованому розмірі.

У Законі України “Про судовий збір” зазначено, що у разі подання позову майнового характеру збір розраховується у відсотках від ціни позову. Ціна позову – це грошове вираження майнових вимог позивача. Її треба визначити тільки відносно майнових вимог.

Варто мати на увазі, що ставки судового збору відрізняються за категоріями платників (фізичні особи, фізичні особи-підприємці, юридичні особи) та підвищуються у випадку звернення до кожної вищої судової інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, судовий збір встановлюється:

• у відсотковому співвідношенні до ціни позову;
• у фіксованому розмірі (здебільшого, визначаються мінімальний та максимальний можливі розміри).

Таким чином, збільшення торкнулось усіх категорій справ: майнового і немайнового характеру. Відсоток за судові витрати в Україні у 2020 році зріс.

Також хочемо нагадати про калькулятор судового збору. Для полегшення процесу розрахунку судового збору існує розроблений на замовлення ДСА України сервіс з метою спрощення процедури оплати судового збору https://court.gov.ua/affairs/sudytax/. Щоб скористатись ним, зайдіть на вебсайт “Судова влада” або ж сайт потрібного вам суду, потім знайдіть розділи “Судовий збір” – “Онлайн оплата судового збору”. Далі на екрані з’являється онлайн-таблиця ставок судового збору. Для того, щоб розрахувати суму збору, необхідно вибрати відповідний вам варіант з таблиці (наприклад, за поданням до суду позовної заяви майнового характеру). Після цього з’явиться віконце з пропозицією ввести суму позову для розрахунку відповідної суми судового збору. Для формування онлайн квитанції треба ввести такі відомості: ПІБ, адресу, ідентифікаційний номер платника податків і дату платежу. Платіжні реквізити і необхідна сума для перерахування судового збору будуть сформовані автоматично.

Відділ аналітично-статистичної роботи 

Сьомого апеляційного адміністративного суду

Одним із напрямків відділу надання інформаційних послуг, руху адміністративних справ та діловодства Сьомого апеляційного адміністративного суду є забезпечення своєчасного направлення (повернення) адміністративних справ за апеляційними скаргами до судів першої інстанції за результатами їхнього апеляційного перегляду.

І сьогодні ми поговоримо саме про зміни  в  Кодексі адміністративного судочинства щодо процедури повернення справ після апеляційного розгляду до суду першої інстанції.

Варто зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи» від 2 жовтня 2019 року № 142-IX внесено зміни до статей Кодексу адміністративного судочинства, що регулюють це питання.

Відповідно до статті 326  КАС України (у попередній редакції) після закінчення апеляційного провадження матеріали справи, крім тих, що зберігаються виключно в електронній формі, повертаються до суду першої інстанції, який її розглядав, у п’ятиденний строк з дня вручення постанови (ухвали) учасникам справи. Тобто основним аспектом  виконання вимог статті 326 була наявність підтвердження про вручення постанови (ухвали) учасникам процесу, що значно сповільнювало оперативне повернення справ до суду І інстанції.

Натомість  02.10.2019 статтю 326 КАС України викладено у новій редакції, відповідно до якої адміністративна справа після закінчення апеляційного розгляду у п’ятнадцятиденний строк повертається до суду першої інстанції, який її розглядав.

Проаналізувавши зміни цієї норми, можна сказати, що підтвердження  про вручення  постанови (ухвали) учасникам процесу не потрібно. Згідно з умовами статті 326 ключовим є те, що справа повертається до суду І інстанції у 15-денний строк.

Сьомий апеляційний адміністративний суд і надалі інформуватиме учасників судового процесу про актуальні зміни в законодавстві.

Гласність та відкритість судового процесу – пріоритетний принцип кожного суду, який забезпечує особі право вчасно та в повному обсязі володіти інформацією щодо своєї справи.

Цей принцип відображено як в Основному Законі нашої країни, так і в процесуальних кодексах та законах. Зокрема, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Крім того, будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» зміст судових рішень, розміщений на офіційному вебпорталі «Судова влада України», може бути доступний кожному громадянину.

На офіційному вебпорталі «Судова влада України» у відкритому доступі міститься інформація про суд, який розглядає справу, сторін спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадію розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого.

Для забезпечення принципу гласності та відкритості розгляд справ проводиться у відкритому судовому засіданні. Проте в установлених законом випадках допускається розгляд справи у закритому судовому засіданні, але з дотриманням всіх правил судочинства при цьому.

Відкритий розгляд – це надання рівної можливості громадянам, які цікавляться справою, бути присутніми в залі, стежити за ходом судового засідання.

Присутнім особам, а також представникам ЗМІ надано право проводити фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених законом. Це не повинно створювати перешкоди у веденні засідання й реалізації учасниками процесу їхніх процесуальних прав. За судом залишається право визначати місце в залі судових засідань, з якого має проводитися фотозйомка та/або відеозапис.

Трансляція судового засідання є одним із ключових моментів забезпечення принципу відкритості та гласності, однак вона здійснюється з дозволу суду. Незважаючи на це, останніми змінами в процесуальному законодавстві чітко встановлено обов’язок транслювання перебігу судового засідання в інтернеті, за умови якщо всі учасники справи беруть участь у ньому в режимі відеоконференції.

Під час розгляду справ перебіг судового процесу обов’язково фіксується технічними засобами в порядку, встановленому законом.

Гласність судового процесу є основною і необхідною умовою справедливого розгляду справи незалежним і безстороннім судом, а також  забезпечує можливості для захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Відкритий судовий розгляд посилює громадський контроль за діяльністю суду, підвищує у суддів і осіб, які беруть участь у справі, почуття відповідальності, забезпечує виховний вплив судового процесу.

Стаття підготовлена відділом забезпечення судового процесу

Належне забезпечення діяльності кожного суду безпосередньо впливає на ефективність його функціонування як правовладної установи та якість здійснення ним правосуддя.

Законодавцем визначено, що організаційне забезпечення суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Відмінна організація роботи судової установи насамперед залежить від професійності керівника апарату суду.

Саме на апарат суду покладено визначений обсяг обов’язків щодо створення умов для своєчасного отримання суддями документів, які потребують процесуального реагування, з метою розгляду скарг і справ у розумні строки, оптимізації судового навантаження тощо, а керівник апарату несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу та функціонування Єдиної судової інформаційної телекомунікаційної (автоматизованої) системи.

Отож, співпраця керівника апарату і працівників апарату суду – це однозначно командна робота.

Ефективна робота в команді просто неможлива без хорошої комунікації між її учасниками.

У спільній діяльності  знадобляться певні уміння і навички як керівника апарату суду, так і кожного представника апарату суду, найважливіші з яких  можна виділити в десять пунктів:

1. Уміння слухати. Потрібно пам’ятати, що без уміння слухати, розуміти і приймати точку зору іншої людини якісної співпраці не вийде, адже саме ці навички є основою для командної роботи.

2. Здатність переконувати. Уміння грамотно відстояти свою точку зору і переконати в її правильності інших – важлива якість, завдяки якій до вас будуть прислухатися.

3. Готовність до співпраці. Без готовності усіх працівників апарату до співпраці ефективна робота в команді просто неможлива. Кожен член колективу має вболівати за кінцевий результат і за досягнення основної мети суду.

4. Готовність до взаєморозуміння. Щоб робота в колективі не супроводжувалася суцільними непорозуміннями і конфліктами, необхідно вчасно ставити уточнювальні питання і прояснювати незрозумілі моменти.

5. Здатність формулювати цілі і завдання. Здатність грамотно формулювати цілі і завдання у вигляді бажаного результату особливо важлива риса для керівника апарату суду як лідера колективу і начальників структурних підрозділів, які є безпосередніми керівниками працівників апарату суду.

6. Уміння залучити всіх учасників у процес взаємодії. Таке уміння, як і в попередньому пункті, в основному лежить на плечах керівника апарату суду. Правильна мотивація працівників і здатність організувати їхню роботу таким чином, щоб усі учасники колективу ефективно співпрацювали – це дуже важлива властивість для лідера колективу.

7. Здатність до конструктивної критики. Варто зауважити, що ніхто не любить критику. Однак усім членам колективу варто пам’ятати, що не помиляється той, хто нічого не робить, і не потрібно боятися критики, адже до конструктивної критики з поясненнями та порадами ніколи не завадить прислухатися.

8. Повага і довіра всіх співробітників один одному. Повага і довіра між членами колективу у команді є фундаментальною основою якісної співпраці: без них ефективна робота в команді не складеться.

9. Здатність працівників апарату суду до аналізу власної взаємодії. Аналіз проведеної роботи так само важливий, як і сама робота. У разі виявлення будь-яких недоліків їх обов’язково потрібно проаналізувати і зробити все можливе для запобігання у майбутньому.

10. Загальний стиль управління. Тільки при однаковому ставленні до працівників апарату суду незалежно від їхнього статусу чи посади і єдиному стилі управління, командна робота буде ефективною і злагодженою.

Для якісної співпраці у колективі важливо, щоб усі працівники апарату суду керувалися у роботі зазначеними вище уміннями та навичками, і це обов’язково приведе до бажаного результату – відмінної організації роботи суду.

За інформацією відділу забезпечення

діяльності Голови суду та його заступника

Метою перманентної реформи вітчизняного судочинства має стати максимально ефективний судовий захист. Задля досягнення цієї мети впроваджуються європейські концепції, оновлюються процесуальні норми, юридична техніка, формується прогресивна судова практика.

Згідно з частиною п’ятою ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Такий підхід відповідає проявам верховенства права, що не обмежується лише законодавством, а містить і інші соціальні регулятори, норми моралі, традиції, звичаї тощо. Всі ці елементи права відповідають ідеології справедливості, що значною мірою відображені у ст. 3, 6, 8, 55 Конституції України.

Які ж засоби захисту права використовуються при порушеннях публічно-правових прав, і чи так все однозначно у судовій практиці, спробуємо розібратися.

Насамперед звернімо увагу, що гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною  вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право – конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови,  що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в  правах (абз. 10 п. 9).

Науковці визначають способи захисту права, як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб’єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зміст адміністративної юстиції – ефективний  судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.

Ряд положень Конвенції отримали своє відтворення у нормах Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ), що регулює судовий захист публічно-правових прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб. Такими положеннями є, наприклад, право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом (ст. 6 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції) тощо.

Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України. Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Вирішуючи справу по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю.

А у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;

7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;

8) примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;

12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;

13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

15) зобов’язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Водночас частинами 3-5 ст. 245 КАС України встановлено спеціальні способи захисту порушених прав, які застосовуються за наявності встановлених судом певних обставин, індивідуально в кожному окремому випадку.

Зокрема, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, суд може зобов’язати відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Якщо судом визнано нормативно-правовий акт протиправним і нечинним повністю або в окремій частині і при цьому виявлено недостатню правову врегульованість відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині.

Обираючи між загальними способами захисту права (передбаченими законодавством) або спеціальними, адміністративним судам необхідно не допустити зловживання правом на захист та порушення прав відповідачів, багаторазове порушення справ за тими ж самими по суті, але формально відмінними вимогами, а також не ускладнити виконання рішень у справах.

Тобто, встановивши порушене право заявника, суд має захистити його право, а з іншого боку, суд не повинен допустити хаосу у правозастосуванні.

З наведеного випливає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв’язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням – визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. При цьому необхідно наголосити, що покарання винної особи не входить до мети захисту права у публічно-правових відносинах, а тому не входить до складу способу захисту права.

За інформацією начальника відділу узагальнення судової практики

Кваліфікована професійна допомога помножена на повагу до людської гідності – це гарант успіху у роботі суду. Саме тому наш колектив робить усе можливе задля того, щоб відвідувачі та учасники адміністративного процесу почували себе комфортно в приміщенні Сьомого апеляційного адміністративного суду.

У будівлі Сьомого апеляційного адміністративного суду щодня, крім працівників суду, перебуває багато учасників судового процесу та відвідувачів суду.

7ААС дбає про комфортне та безпечне перебування людей у приміщенні суду. Так, на вході у приміщення суду встановлено металодетектор та інтроскоп з метою запобігання випадкам пронесення зброї, вибухівки та інших небезпечних предметів.

На першому поверсі встановлено сучасний зручний підйомник для людей з інвалідністю, завдяки якому забезпечується безперешкодний доступ до правосуддя. Також для людей з інвалідністю на вході обладнано пологий спуск, облаштовано спеціальну вбиральню, а кнопки у ліфті обладнано шрифтом Брайля.

Для батьків з дітками створено ще одну зручність: суд обладнано дитячим куточком з іграшками, книжками та розвивальними іграми.

Ми і надалі впроваджуватимемо нові зручності задля комфорту перебування громадян у приміщенні нашого суду.

За інформацією відділу матеріально-технічного та господарського забезпечення 7ААС

Починається сезон холодів. Зі зниженням температури повітря збільшується кількість захворювань, а отже – і кількість листків непрацездатності, які видають працівникам установ, підприємств, організацій. Адже свою відсутність на робочому місці ми маємо підтвердити документом, яким і є листок непрацездатності.

Заповнюється листок непрацездатності закладом охорони здоров’я, але щоб не було проблем з його оплатою, він повинен бути заповнений правильно. Працівник перед тим, як забирати листок непрацездатності з медичної установи, повинен самостійно перевірити усі дані, внесені до нього.

Обов’язково на лицьовій частині листка непрацездатності (далі-ЛН) повинно бути:

1. Підкреслено слово «первинний» або «продовження», у разі продовження зазначається номер попереднього ЛН.

2.Назва та місцезнаходження закладу охорони здоров’я(повністю), що підтверджується штампом та печаткою закладу охорони здоров’я “Для листків непрацездатності”.

3.Дата видачі ЛН (цифрою вказується число, після чого літерами – назва місяця, цифрою зазначається рік).

4.Прізвище, ім’я  та по батькові непрацездатного вказуються повністю, число повних років цифрами, стать підкреслюється.

5.Місце роботи, назва і місцезнаходження підприємства,установи, організації(повністю).

6.Відкриття та закриття періоду непрацездатності засвідчується підписом та печаткою лікаря.

7. У графі «Стати до роботи» вказують словами число і місяць, коли приступити до роботи; посаду, прізвище лікаря, що засвідчується його підписом та печаткою закладу охорони здоров’я «Для листків непрацездатності». У разі продовження тимчасової непрацездатності підкреслюється «Продовжує хворіти» та зазначається номер нового ЛН.

Помарки й виправлення не допускаються у ЛН, у разі виявлення помилки у тексті здійснюється виправлення тексту, що підтверджується записом «Виправленому вірити», підписом лікаря та печаткою «Для листків непрацездатності». На бланку ЛН дозволяється не більше двох виправлень. Якщо тимчасова непрацездатність настала поза постійним місцем проживання і роботи, ЛН видається за підписом головного лікаря, що засвідчується круглою печаткою закладу охорони здоров ҆ я.

Підставою для призначення  допомоги у випадку тимчасової непрацездатності може бути виданий у встановленому порядку й правильно заповнений  листок непрацездатності.

Тому, щоб претендувати і вчасно отримати матеріальне забезпечення у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю потрібно самостійно перевіряти правильність виданих листків непрацездатності.

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства про судові витрати в адміністративних справах (справляння судового збору, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору), необхідно керуватися Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі – Закон «Про судовий збір»), а також іншими нормативно-правовими актами України.

Нормами статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист.

Однак у житті трапляються випадки, коли особа, чиї права порушено, не може звернутись до суду із позовом, оскільки не має можливості сплатити судовий збір за подання позовної заяви або іншого процесуального документа, за подання якого Законом України «Про судовий збір» визначено обов’язковість сплати судового збору.

З метою реалізації права на захист своїх інтересів, визначеного Кодексом адміністративного судочинства України, законодавцем суду надано право на зменшення розміру судових витрат або звільнення від їхньої оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат, зокрема судового збору.

При цьому нормами названої статті підставами для прийняття судом такого рішення визначено незадовільний майновий стан сторони.

Для звільнення від сплати судового збору сторона подає клопотання про звільнення від сплати судового збору. Також можуть бути додані різні довідки про відсутність доходів (наприклад: довідки з Державної фіскальної служби України, Пенсійного фонду України, Управління праці та соціального захисту населення тощо про відсутність у сторони доходів за попередній календарний рік, що підтверджують скрутний майновий стан та звільняють заявника від сплати судового збору).

Право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своїм змістом державного регулювання, про що Європейський суд зазначив у своїй практиці. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду, однак суд повинен прийняти рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не має легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Згідно з частиною 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити їх від оплати повністю або частково, чи відстрочити або сплату судових витрат на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

За нормами п. 1 ч. 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може своєю ухвалою за клопотанням сторони відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача – фізичної особи за попередній календарний рік.

Частиною другою цієї статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Також варто врахувати, що згідно з рішенням ЄСПЛ від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самому змісту цього права, та має мати законну мету.

Питання зменшення, звільнення, відстрочення або розстрочення судового збору також викладені в ухвалах Верховного Суду (ВС/КЦС №761/12145/17 від 02.08.2019) та (ВС/КЦС у справі №761/37888/15-ц від 25.04.2019).

                                               За інформацією відділу аналітично-статистичної роботи

Сьомого апеляційного адміністративного суду

Коли людина приходить до суду, вона, прагне захистити чи відновити свої права та свободи і встановити справедливість. Розгляд справи складається з певних законодавчо передбачених стадій, кількість яких може варіюватись залежно від обставин у справі та суті спору, однак фінальною крапкою завжди є рішення суду.

Обов’язковість судового рішення, що закріплена статтею 129 Конституції України, є однією з основних засад здійснення судочинства. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Судове рішення, яким закінчується розгляд адміністративної справи, ухвалюється іменем України (стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України). Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їхніми об’єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.

Звичайно, законодавцем передбачено строки виконання рішення суду добровільно, однак на практиці часто зустрічаються випадки ігнорування цього обов’язку. Для того, щоб ініціювати примусове виконання рішення суду, спочатку потрібно отримати виконавчий лист.

Згідно зі ст. 373 КАС України,  виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Порядок видачі виконавчого листа чітко регламентований. Цей документ видається за заявою осіб, на користь яких було ухвалено судове рішення, або їхніх представників після набрання судовим рішенням законної сили, а у справах, за якими рішення підлягає негайному виконанню, – у день ухвалення судового рішення.

Перелік судових рішень, які виконуються негайно, визначений ст. 371 КАС України.

Виконавчий лист видається особисто стягувачу або його представникові, який на заяві про видачу виконавчого листа ставить свій підпис. Дані про видачу виконавчого документа вносяться до журналу обліку видачі виконавчих листів.