Хмарне сховище, або, простіше кажучи, хмара – це один або кілька віддалених серверів, на яких зберігаються дані користувачів в інтернеті. Хмарне сховище надається на вимогу в необхідному обсязі, оплачується за фактом використання і звільняє від необхідності купувати власну інфраструктуру для зберігання даних і керувати нею. Це забезпечує гнучкість, глобальну масштабованість і надійність, адже дані доступні в будь-який час і в будь-якому місці.

Переваги використання хмарних сховищ:

• Можливість доступу до даних з будь-якого комп’ютера, що підключений до інтернету.
• Можливість організації спільної роботи з даними.
• Висока ймовірність збереження даних навіть у разі апаратних збоїв.
• Оплата тільки за те місце в сховищі, яке фактично використовує, але не за оренду сервера, усі ресурси якого він може й не використовувати.
• Немає потреби займатися придбанням, підтримкою й обслуговуванням власної інфраструктури зі збереження даних, що, зрештою, зменшує загальні витрати виробництва.
• Усі процедури щодо резервування й збереження цілісності даних надає провайдер «хмарного» центру.

Інтеграція хмарних сховищ у судові установи є актуальною, оскільки чималу частину паперової роботи можна перевести в електроний формат. Особливо корисним використання хмарних сховищ буде для тих судів, які не мають власних інтегрованих сервісів документообміну та документообігу. Звісно, при цьому дуже гостро постає питання щодо об’єму сховища та безпечності зберігання даних.

Ми проаналізували чотири найпопулярніші сервіси, які надають послуги хмарного збереження даних та які мажуть бути інтегровані у роботу судів. Основну увагу ми звернули на:

• безпечність та зашифрованість даних, що зберігаються віддалено;
• об’єм безкоштовного місця для використання та цінову політику щодо збільшення такого об’єму;
• вбудованість редакторів для роботи з документами.

1. Dropbox

Хмарне сховище Dropbox.

Вартість: до 2 ГБ – безкоштовно, 2 ТБ – 11,99 доларів на місяць або 119,88 доларів на рік.

Додатки: Windows, macOS, Linux, iOS, Android.

У цю хмару вбудований Paper, який дозволяє працювати з документами прямо всередині Dropbox. Крім того, до диску можна підключати інші додатки типу Trello, Slack і безліч інших сторонніх сервісів для управління проєктами, а також для колективної роботи.

Переваги:

Найбільшою перевагою сервісу є те, що він однаково добре працює на Windows і Mac, Android і iOS. Сервіс настільки простий, що будь-кому буде легко навчитися працювати з ним. Крім того, десктопні програми легко співпрацюють з файловою системою комп’ютера.

2. «Google Диск» (Google One)

Хмарне сховище «Google Диск».

Вартість: 15 ГБ – безкоштовно, 100 ГБ – 55,36 гривень на місяць або 556,07 гривень на рік.

Додатки: Windows, macOS, iOS, Android.

Один з найбільш очевидних варіантів для власників пристроїв під управлінням Android, оскільки додаток «Google Диск» спочатку встановлено на смартфонах і планшетах на базі цієї ОС. Але у зв’язку з чималим обсягом безкоштовного сховища сервіс може бути зручним і для користувачів інших пристроїв. Важливий плюс – глибока інтеграція з безліччю сервісів Google: від «Gmail» до «Google Фото».

Переваги:

Інтегровані сервіси роботи з документами Office online, можливість встановлювати додаткові плагіни для роботи з архівами тощо є безумовною перевагою «Google Диск». Окрім того, з терміновими документами зручно працювати навіть з телефону, оскільки компанія розробила зручний мобільний додаток з повним функціоналом.

3. Mega

Хмарне сховище Mega.

Вартість: 50 ГБ – безкоштовно, 200 ГБ – 4,99 євро на місяць.

Додатки: Windows, macOS, Linux, iOS, Android, Windows Phone.

Сервіс з щедрою безкоштовною версією. Як стверджує компанія, усі дані зберігаються на серверах у зашифрованому вигляді, а тому навіть співробітники Mega не можуть їх прочитати. Вихідний код клієнтів сервісу доступний на GitHub, його може перевірити будь-який експерт. Тому твердження вселяє довіру.

Переваги:

Сервіс надає гарантію шифрування даних. Ключі доступу до файлів не публікуються у відкритому доступі, а поширюються за схемою Friend-to-Friend. Це є безумовною перевагою для інтеграції сервісу у роботу судів, оскільки захищеність даних є важливим параметром під час вибору програмного забезпечення. Окрім того, великий об’єм сховища дозволяє довше зберігати файли для їх у форматі «архів документів».

4. OneDrive

Хмарне сховище OneDrive.

Вартість: 5 ГБ – безкоштовно, 1 ТБ – 259 гривень на місяць або 2599 грн  на рік за умови оформлення підписки на Office 365.

Додатки: Windows, macOS, iOS, Android, Windows Phone, Xbox.

Хмарний диск інтегрований з Windows 10 і безліччю сервісів Microsoft. Наприклад, OneDrive автоматично синхронізує всі файли між Word, PowerPoint та іншими офісними програмами на різних пристроях, що дуже зручно для користувачів Microsoft Office.

Якщо оформити передплату на «Office 365 персональний», то, крім офісних програм, можна отримати 1 ТБ місця у OneDrive.

Переваги:

Сервіс OneDrive відмінно працює з пристроями Windows, тому що він вбудований в цю операційну систему, встановлену на персональних комп’ютерах, планшетах і смартфонах. Можна відкрити збережені в OneDrive файли за допомогою інших додатків компанії Microsoft, таких, як Word або Photos. Оскільки OneDrive тісно пов’язаний з Microsoft Office, це хороший вибір для тих, хто часто користується програмами Office.

Виходячи з усього вище перерахованого, можна зробити такі висновки щодо інтеграції хмарних сервісів у роботу суду:

• З погляду менеджменту лідером є сервіс Dropbox, який підтримує плагіни Trello, Slack і безліч інших сторонніх сервісів для управління проєктами.
• Google Disk є найзручнішим в плані використання мобільної версії продукту, що дозволяє працювати віддалено не тільки з домашнього комп’ютеру, а й з телефону.
• Сховище Mega надає найбільший безкоштовний об’єм пам’яті, що вигідно для роботи з великими обсягами документів.
• OneDrive є найбільш інтегрованим у систему Windows, що є перевагою для установ, які використовують доменну систему корпорації Microsoft.

Таким чином, обираючи хмарне сховище для інтеграції у роботу суду, передусім потрібно враховувати перераховані нами особливості кожного сховища, зважати на обсяг документообігу, з яким доведеться працювати та, звісно, орієнтуватись на потреби й можливості самої установи у роботі з хмарними сховищами.

За інформацією відділу інформаційно-технічного забезпечення

Організація роботи судових установ чітко регламентована законодавцем. Зокрема, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що самоврядування в судах здійснюється самостійним колективним вирішенням питань суддями та є однією з гарантій забезпечення їхньої незалежності. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної роботи служителів Феміди, забезпечувати захист суддів від втручання в їхню діяльність, а також підвищувати рівень взаємодії з кадрами у системі судів.

Законодавство визначає, що організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів України та з’їзд суддів України. Але саме збори суддів є локальним самоврядним органом у кожному суді.

Які ж питання обговорюють судді на зборах та якою є доля прийнятих зборами суддів рішень – йтиметься у нашому матеріалі.

Збори суддів є зібранням суддів окремого суду, на якому обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань. Збори суддів можуть бути скликані головою суду за власною ініціативою або на вимогу не менше двох третин від загальної кількості суддів суду. Засідання зборів відбуваються за потреби, але не рідше одного разу на три місяці.

На зборах судді обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду.  До кола цих питань належать:

• організаційне забезпечення судів та діяльності суддів;
• соціальний захист суддів та їхніх сімей;
• інші питання, що безпосередньо не пов’язані зі здійсненням правосуддя.

За наслідками обговорень збори суддів приймають рішення, що є обов’язковими для суддів та працівників апарату суду.

Також на зборах суддів можуть обговорювати питання щодо практики застосування законодавства, розробляти пропозиції щодо її вдосконалення. Збори суддів місцевого, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду можуть вносити пропозиції і на розгляд Верховного Суду. Крім того, збори можуть звертатися з пропозиціями щодо питань діяльності суду до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які зобов’язані розглянути ці пропозиції протягом п’ятнадцяти днів і дати відповідь по суті.

Збори суддів можуть своїм рішенням визначити спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій справ та рівень навантаження на суддів з урахуванням виконання ними адміністративних чи інших обов’язків.

Також збори суддів можуть ухвалити рішення, яким внести подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката, прокурора, посадової особи органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за вчинення дій або бездіяльності, що порушують гарантії незалежності суду та судді.

Щопівроку збори суддів заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в суді, та керівника апарату суду. Це дає змогу ознайомитись з результатами діяльності установи.

Ще однією важливою місією зборів суддів є обрання делегатів на з’їзд суддів України, що відбувається за процедурою таємного голосування (крім місцевих загальних судів).

Збори суддів обов’язково мають бути повноважними, тобто рішення мають бути прийняті за наявності кворуму: не менше двох третин від загальної кількості суддів відповідного суду. Рішення приймають більшістю голосів суддів, присутніх на зборах, відкритим голосуванням, якщо не буде прийнято рішення про проведення таємного голосування. Виконання рішень зборів суддів за дорученням зборів покладено на голову суду або його заступника.

Уся документація, що стосується проведених зборів (рішення та протоколи), має бути належним чином оформлена та внесена у систему електронного документообігу, а паперові варіанти рішень зборів суддів –  підшиті та передані на безстрокове зберігання в архів.

Як бачимо, роль суддівського самоврядування у діяльності судів є визначальною, адже збори суддів як орган суддівського самоврядування займаються вирішенням великого обсягу питань діяльності суду та регулюють його роботу в цілому.

За інформацією відділу забезпечення діяльності Голови суду та його заступника

17 липня 2020 року набув чинності Закон України № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Цим Законом внесено зміни й до Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема процесуальні строки, які були продовжені згідно з пунктом 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» закінчуються через 20 днів після 17 липня 2020 року.

Це означає, що упродовж 20 днів учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право подати відповідні заяви, клопотання у справах, у яких були продовжені процесуальні строки на період дії карантину, а суд – прийняти ці заяви, розглянути та визначити, чи були причини пропуску строків поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв’язку з карантином.

Як передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З положень статті 6 Конвенції випливає, що дотримання процесуальних строків відіграє важливу роль у забезпеченні ефективного судового захисту, тому деталізуємо, у яких же випадках сторони у справах повинні подати заяви, щоб не втрати можливість захистити свої права в адміністративному суді.

Повернімось до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред’явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

Строк, який встановлює суд у рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов’язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). З огляду на це, якщо підготовче засідання у справі не завершилось, а позивач має намір відмовитись від позову, змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, він повинен подати письмову заяву упродовж 20 наступних днів після 17 липня або не пізніше ніж за п’ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. (ч. 1 ст.47 КАСУ).

З 17 липня 2020 року протягом 20 днів завершуються строки, вказані в ухвалах про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов та витребуваних судом доказів, відповіді на відзив, заперечень аргументів, викладених у відповіді на відзив, та для пред’явлення зустрічного позову (ч. 1 ст. 80, ч. 5 ст.162, ч. 1 ст. 177, ч. 1, 2 ст. 261 КАСУ).

Варто нагадати, що у відзиві на апеляційну чи касаційну скарги, може міститися клопотання особи про розгляд справи за її участі, а за відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає брати участі у судовому засіданні суду апеляційної та касаційної інстанції.

Крім того, до відзивів додаються докази надсилання (надання) їхніх копій та доданих до них документів іншим учасникам справи.

Водночас відсутність відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скарги не перешкоджає розгляду справи за наявними документами.

Також з 17 липня 2020 року завершується десятиденний строк для подання позовної заяви при постановленні судом ухвали про забезпечення доказів (ч. 4 ст. 114 КАСУ).

У визначений законодавцем двадцятиденний термін (з 17 липня 2020 року) особи мають право також звернутися до суду, якщо строк подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарг завершується у період дії карантину та цей строк продовжено Законом України від 30.03.2020 № 540-IX (передбачені ст. 122, ст. 295, ст. 332 КАСУ).

Якщо суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги без руху та встановлює строк для виправлення недоліків, особи повинні їх виправити та надіслати до суду відповідні заяви. При цьому необхідно звертати увагу на строк, вказаний в ухвалі суду про залишення заяви без руху (ч. 2, 5 ст. 169, ст. 298,  КАСУ).

Порядок подання заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами передбачає ряд строків залежно від обставин справи. Ці строки продовжено на період карантину згідно з Законом України від 30.03.2020 № 540-IX. Проте з 17 липня 2020 року, протягом 20 днів, особи повинні подати такі заяви до суду, якщо строк для їхнього подання, передбачений до введення карантинних заходів, завершився (ст. 363 КАСУ).

Резюмуючи, підкреслимо, що реалізація положень цього Закону сприятиме забезпеченню прав особи на захист та доступу кожного до справедливого правосуддя.

За інформацією відділу узагальнення судової практики

Наказом Національного агентства з питань державної служби (далі – НАДС) від 19 травня 2020 року № 77-20 затверджено нову форму особової картки державного службовця, зокрема врегульовано порядок її заповнення й ведення.

Варто звернути увагу на те, що особову картку за новою формою потрібно заповнювати лише для новоприйнятих державних службовців, а особові картки державних службовців, заповнені за формами, чинними до 19 травня 2020 року, змінювати не потрібно.

За новими правилами особова картка має бути в електронній формі. Її потрібно заповнювати українською мовою в інформаційній системі управління людськими ресурсами. Усі відомості мають бути в називному відмінку без скорочень. До особової картки за потреби можна додавати необхідну кількість рядків і сторінок. При цьому пункти 1 – 10 особової картки має заповнити державний службовець, а решту – працівник служби управління персоналом. Однак зауважимо, що доступ до інформаційної системи управління людськими ресурсами є лише в працівників служби управління персоналом, тож поки питання щодо заповнення відомостей особової картки державним службовцем залишається відкритим.

Згідно з наказом від 19 травня 2020 року № 77-20, збереження особової картки в інформаційній системі управління людськими ресурсами можливе за  допомогою накладення електронного цифрового підпису. Водночас це виключає і потребу роздруковувати її, тобто вести паперовий примірник цієї ж особової картки вже не потрібно. Якщо ж в державному органі інформаційної системи управління людськими ресурсами немає, то електронний примірник особової картки потрібно роздрукувати та долучити до особової справи.

Якщо ж потрібно змінити відомості особової картки, то це відбувається так: в інформаційній системі управління людськими ресурсами інформацію оновлюють, а в роздрукованому варіанті – замінюють відповідні сторінки.

Однак і тут є неузгодженість. Згідно з Порядком ведення та зберігання особових справ державних службовців, затвердженого НАДС від 23.06.2016 № 64, особова картка є одним із документів, з яких формують особову справу. Особова справа формується у паперовому варіанті, а отже, у паперовому варіанті має бути й особова картка. Таким чином, ведення лише електронної форми особової картки суперечить вказаному Порядку.

Водночас ведення особової картки лише в електронному варіанті спричинює труднощі щодо подальшого передавання особової справи державного службовця до державного архіву. Якщо особову картку, яка міститься в інформаційній системі управління людськими ресурсами, роздруковувати не потрібно, то й долучити її до паперового варіанту особової справи неможливо. А без особової картки особову справу до архіву не приймуть.

Як бачимо, заповнення й ведення особових карток за новими формами викликає чимало питань, тож очікуємо роз’яснень та сподіваємось на врегульованість нормативно-правових актів, що пов’язані з веденням особових справ та особових карток державних службовців.

За інформацією відділу по роботі з персоналом

Часом  громадяни України з певних причин  виїжджають на постійне місце проживання до інших країн. У зв’язку з цим закономірно постає питання: що буде з пенсією, яку вони отримували в Україні, та чи  буде її нараховано й виплачено?

Згідно з частинами першою та другою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до норм ст. 22 та ст. 64 Конституції України, право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантує держава, і за жодних умов не може бути скасовано, а його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується і міжнародними зобов`язаннями України.

Порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулює Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

Річ у тім, що в Законі України від 09.07.2003 №1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту поставила право на соціальний захист в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава на законодавчому рівні позбавила осіб права на пенсійне забезпечення у випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Однак у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 Конституційний Суд України висловив позицію про те, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може бути пов’язаним з такою умовою, як постійне проживання в Україні.  Держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія: в Україні чи за її межами.

Якщо траплялись випадки порушення права особи на пенсійне забезпечення, яка проживала за кордоном, і пенсіонер звертався до суду з адміністративним позовом, то суди України відновлювали виплату пенсії, починаючи з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України.

У постанові від 20 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду вказала, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладене на територіальний орган Пенсійного фонду України. Якщо ж територіальний орган Пенсійного фонду України не поновив виплату пенсії, то це значить, що  його бездіяльність призвела до тривалого порушення права на отримання пенсійних виплат, яке відновлено на підставі рішення КСУ від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

Обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є не припустимим.

Таким чином, відновлення виплати пенсії має бути проведено з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

За інформацією помічника судді

Законом України від 17.03.2020 №533- IX внесено зміни до Закону України  «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»  від 23.09.1999 № 1105. У ньому визначено, що застрахована особа отримає допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), на період перебування в спеціалізованих закладах охорони здоров’я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникнення та поширення коронавірусної хвороби.

Допомогу у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, викликану самоізоляцією, надають на підставі виданого у встановленому порядку листка непрацездатності із зазначенням  причини непрацездатності – «ізоляція від COVID-19-11».

Виплачують таку допомогу у розмірі 50% середньої заробітної плати (доходу) незалежно від тривалості страхового стажу.

Водночас медичним працівникам Фонд соціального страхування України компенсує втрачений за час ізоляції заробіток у розмірі 100% середнього доходу.

За інформацією начальника відділу аудиту, ревізії та планово-фінансової діяльності

Відповідно до Закону України “Про публічні закупівлі” (далі – Закон), договір про закупівлю – це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону, договір про закупівлю повинен бути укладеним відповідно до  норм  Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно зі статтею 638 Цивільного Кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є:

• Умови про предмет договору (ч. 1 ст. 638 ЦКУ).
  Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їхньої якості (ч. 3 статті 180 ГКУ).
• Ціна договору (згідно з ч. 3 статті 180 ГКУ).
• Строк дії договору (згідно з ч. 3 статті 180 ГКУ). Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
• Умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦКУ).

Інколи виникає потреба змінити істотні умови договору про закупівлю після його укладення . Стаття 651 ЦКУ дає право це зробити:

• за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом;
• на вимогу однієї зі сторін в окремих випадках.

Однак не варто забувати про переваги норм спеціального закону – Закону України “Про публічні закупівлі”.

Норми Закону України “Про публічні закупівлі” є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель. Їх потрібно застосовувати переважно щодо норм Цивільного кодексу України (стаття 651) та Господарського кодексу України (стаття 188), які визначають загальну процедуру внесення змін до договору.

Таким чином, істотні умови договору про закупівлю, зобов’язання за якими ще не виконані в повному обсязі, можна змінити лише  у випадках, визначених частиною 5 статті 41 Закону, а саме:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, – не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю; обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов’язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об’єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), зокрема й у разі коливання ціни товару на ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв’язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування – пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв’язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.

За інформацією відділу матеріально-технічного та господарського забезпечення

Кабінет Міністрів України постановою від 29.04.2020 № 321 затвердив Порядок функціонування єдиного рахунка та виконання норм статті 351 ПКУ центральними органами виконавчої влади.

Єдиний рахунок для сплати податків, зборів та ЄСВ набуде чинності з 1 січня 2021 року. Контроль за справлянням платежів, відповідно до чинного законодавства, покладено на ДПС.

Платник податків за власним бажанням може відкрити в органах казначейства такий рахунок та використовувати його для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу з податків та зборів, передбачених Податковим кодексом України, та ЄСВ (єдиного соціального внеску). Тобто на цей рахунок можна буде сплатити податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, ЄСВ, єдиний податок, рентну плату, а також борг за такими податками.

Однак єдиний рахунок не можна використовувати для сплати грошових зобов’язань  та/або податкового боргу:

-з ПДВ та акцизного податку з реалізації пального та спирту етилового;

-частини чистого прибутку (доходу) державними та  комунальними підприємствами та їхніми об’єднаннями;

Для відкриття єдиного рахунку платник податків повинен через свій електронний кабінет подати до ДПС повідомлення, на підставі якого ДПС не пізніше наступного робочого дня включає такого платника до реєстру платників, які використовують єдиний рахунок.

Під час використання платником єдиного рахунка для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу з податків і зборів, ЄСВ та інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на ДПС, платник не має права сплачувати такі кошти на інші рахунки, відкритті в органах казначейства.

Щоб зарахувати кошти на єдиний рахунок, платник заповнює розрахунковий документ на переказ згідно з вимогами Порядку заповнення документів на переказ у разі сплати податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску, здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повернення помилково або надміру зарахованих коштів, затвердженого Мінфіном.

Зарахування коштів на єдиний рахунок та перерахування з нього підтверджує казначейство шляхом надання ДПС інформації про рух коштів на єдиному рахунку.

Відповідно до наданої інформації про рух коштів на  єдиному рахунку ДПС відображає кошти в єдиній картці платника у режимі реального часу, але не пізніше наступного робочого дня після отримання інформації від казначейства.

Щоденно, крім вихідних, святкових та неробочих днів, ДПС формує реєстр платежів з єдиного рахунка у межах коштів платників податків, сплачених на єдиний рахунок.

За інформацією відділу бухгалтерського обліку та звітності

Єдиний державний реєстр судових рішень (ЄДРСР) –  це державна інформаційна система, що входить до складу Єдиної судової інформаційної системи і забезпечує збирання, облік (реєстрацію), накопичення, зберігання, захист, пошук та перегляд інформаційних ресурсів реєстру та їхніх образів.

ЄДРСР  забезпечує широкий доступ громадян до судових рішень, що є важливою умовою для підвищення довіри до судів України, а також дієвою формою громадського контролю за законністю та обґрунтованістю судових рішень.

У період карантину ЄДРСР є оптимальним ресурсом для правників, адже не виходячи з дому можна ознайомитися з рішеннями та знайти судову практику для подальшого застосування її під час складання юридичних документів та визначення правильної правової позиції. Судові рішення та окремі думки суддів, внесені до ЄДРСР, громадяни можуть знайти у вільному доступі, переглянути, скопіювати та роздрукувати з дотриманням вимог Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (рішення Вищої ради правосуддя від 19.04.2018 № 1200/0/15-18).
Алгоритм оприлюднення рішень суду у ЄДРСР урегульовано на законодавчому рівні, і він має певні особливості.
Процесуальний документ, ухвалений судом під час розгляду справи на будь-якій стадії судового провадження (ухвала, окрема ухвала, рішення, вирок, постанова, судовий наказ) і є судовим рішенням. У Законі України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005  № 3262- IV (далі – Закон) визначено основні принципи відкритості судових рішень та зазначено, що рішення суду оголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводиться у закритому судовому засіданні.

Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їхнього виготовлення й підписання. Однак необхідно зазначити, що, відповідно до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може  бути відкладено на строк не більше як десять днів, а якщо справу розглянуто у порядку спрощеного провадження – п’ять днів з дня закінчення розгляду справи. Складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більше як п’ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Згідно із Законом,  суд загальної юрисдикції вносить до реєстру всі судові рішення й окремі думки суддів, викладені у письмовій формі.  Усі судові рішення викладають письмово у паперовій і електронній формах. В електронній формі рішення формують з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, передбачених Положенням  про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, і підписують електронним цифровим підписом судді (у разі колегіального розгляду – ЕЦП усіх суддів, що входять до складу колегії). Відомості про набрання судовим рішенням законної сили (зокрема за результатами розгляду справи судом апеляційної чи касаційної інстанції) вносять до автоматизованої системи документообігу суду та надсилають до Реєстру засобами цієї системи відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Радою суддів України від 26.11.2010 № 30 (зі змінами).

Обов’язок щодо своєчасного надсилання електронних примірників судового рішення та окремої думки судді для її внесення до ЄДРСР шляхом формування та підписання  відповідного електронного примірника в автоматизованій системі документообігу суду покладено на суддю (суддю-доповідача), який ухвалив таке рішення.

Зареєстровані електронні примірники судових рішень та окремих думок суддів протягом трьох робочих днів з дня їхньої реєстрації в ЄДРСР обробляє адміністратор інформаційних ресурсів ЄДРСР, далі рішення автоматично знеособлюються і в порядку черговості публікуються для відкритого доступу.

Вчасність та правильність направлення рішень до ЄДРСР є важливим принципом у роботі Сьомого апеляційного адміністративного суду, адже це запорука відкритості та прозорості процесуальної діяльності судової установи.

За інформацією відділу аналітично-статистичної роботи суду

Останнім часом в Україні набуває поширення публічна демонстрація такої форми правового нігілізму, як прояв неповаги до суддів та суду зокрема. Це явище тягне за собою неможливість виконання судовою владою своїх функцій у повному обсязі, оскільки в ході посягань на авторитет судової влади майже нівелюється принцип всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи.

До проявів неповаги належать, наприклад, порушення порядку під час проведення судового засідання, вчинення дій, які свідчать про очевидну зневагу до суду та встановлених у суді правил, невиконання сторонами розпоряджень головуючого, злісне ухилення від явки в суд осіб, без яких неможливий розгляд справи тощо.

У випадку вчинення однієї із зазначених дій суд зобов’язаний ініціювати провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Таке провадження має такі стадії:

– порушення справи про адміністративне правопорушення;

– розгляд справи про адміністративне правопорушення;

– виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Адміністративна відповідальність за прояв неповаги до суду передбачена ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Питання про притягнення учасника справи або іншої особи, присутньої в залі судового засідання, до відповідальності за прояв неповаги до суду суд вирішує негайно, без складання протоколу про адміністративне правопорушення, після вчинення правопорушення, для чого у судовому засіданні із розгляду справи оголошується перерва, або після закінчення судового засідання.

Справу про адміністративне правопорушення розглядає суддя-доповідач зі складу суду, що розглядає справу, під час розгляду якої вчинено правопорушення, передбачене статтею 185-3 КУпАП.

З моменту оголошення судом перерви в судовому розгляді справи для розгляду питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду судді переходять в площину адміністративного процесу, у зв’язку із чим суд повинен керуватися нормативними положеннями статей 276 – 285 КУпАП, які визначають загальний порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення та винесення постанов щодо них.

Оскільки питання про притягнення до відповідальності за прояв неповаги до суду суд має вирішувати негайно після вчинення правопорушення та без складання протоколу про адміністративне правопорушення, то в таких справах рекомендовано долучати постанову у справі про адміністративне правопорушення до матеріалів справи (провадження), під час розгляду якої допущено прояв неповаги до суду.

Також на відміну від загального правила відповідно до якого копію постанови протягом трьох днів вручають або висилають особі, щодо якої її винесено, у площині розгляду провадження за статтею 185-3 КУпАП, копію постанови вручають одразу на місці вчинення правопорушення.

Сума ж штрафу, визначена судом за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185-3 КУпАП, має бути сплачена порушником не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови – не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною 1 статті 307 цього Кодексу, постанову про накладення штрафу надсилають для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Також в постанові суду, крім розміру штрафу, накладеного на порушника, доцільно визначати також подвійний розмір суми штрафу для його подальшого примусового стягнення органами державної виконавчої служби.

Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити, що в наш час актуальними є проблеми неповаги до суду проблеми правового нігілізму, стереотипного мислення  та правової неосвіченості нашого населення. Досі існують певні неузгодженості та недоліки в законодавстві України. Однак в процесі судових реформ, завдяки прозорості роботи судів та всіляких освітніх програм вказані явища поступово нівелюються.

За інформацією відділу забезпечення судового процесу