Уже третій рік повномасштабне вторгнення є причиною щоденних втрат і не лише майна українців, а й життя українських воїнів. Це втрати, які неможливо ніяк компенсувати, та рани, які ніколи не загояться. Проте, щоб надати підтримку родинам загиблих військових, уряд України передбачив виплати одноразової грошової допомоги. Розмір такої фінансової допомоги становить 15 млн грн, які розподіляються рівними частками на всіх отримувачів (членів сім’ї загиблого).

По суті одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, вона спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім’ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника).

Попри те, що така виплата гарантована державою, існують складнощі з її оформленням: члени сімʼї військовослужбовця не завжди розуміють, які дії потрібно вчинити, і посадовці у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) теж не достатньо обізнані щодо оформлення документів для ОГД.

Важливо розуміти, що право на допомогу мають батьки (усиновлювачі), вдова (вдівець), жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті (а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав), внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли), утриманці загиблої (померлої) особи, а  правовідносини у цій категорії справ врегульовані нормами трьох нормативно-правових актів, таких як:

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану» (п. 2);
2. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (ст. 16-1);
3. Наказ Міністерства оборони України від 25.01.2023 року № 45 «Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану».

Першочергово особи, що мають право на одноразову грошову допомогу повинні звернутись із відповідною заявою до районного (міського) ТЦК та СП (незалежно від місця реєстрації заявника). Якщо члени сім’ї загиблого отримали відмову у виплатах, попри наявність усіх необхідних документів, то вони можуть захистити своє право у судовому порядку. Справи щодо таких правовідносин належать до юрисдикції адміністративних судів.

Для захисту своїх прав необхідно звернутися до суду з позовною заявою, у якій потрібно вказати:

• відомості про позивача та відповідача;
• предмет позову;
• підстави позову;
• вимоги позивача;
• докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.

При цьому не менш важливими є документи, додані до позовної заяви, якими є:

• копія рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги;
• будь-які інші документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.

Позовна заява подається до суду за місцем проживання позивача або за місцем перебування відповідача.

Суд розглядає позов у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, та при розгляді позову перевіряє законність та обґрунтованість рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги. Строки звернення до суду визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо суд встановить, що рішення прийнято з порушенням закону, він визнає його недійсним та зобов’язує відповідача виплатити одноразову грошову допомогу. Якщо суд відмовить у задоволенні позову, позивач має право оскаржити це рішення до суду апеляційної інстанції.

Наразі судова практика щодо спірних питань, які виникають під час отримання ОГД та оскарження рішень щодо відмови у виплаті, лише формується, а тому однозначних правових позицій немає. Кожне окреме судове провадження має індивідуальні ознаки та різні обставини справи й залежить від обсягу зібраних доказів та інших факторів.

Тому, підсумовуючи, зазначимо, що жодна грошова допомога не поверне загиблих героїв, не замінить піклування батька або матері, любові чоловіка чи дружини, підтримки брата чи сестри, проте за неї все одно необхідно боротися доступними законними засобами, оскільки саме вона є проявом справедливості та поваги держави до захисників України та їхніх сімей.

За інформацією помічників суддів

Проблема навантаження на суди в Україні вже давно є актуальною та важливою для правової системи країни. Чому така ситуація виникла? Причини різні: недостатність ресурсів, неефективність процесів, відсутність кваліфікованих кадрів та багато іншого.

Перевантаженість справами однозначно призводить до збільшення строків розгляду справ та затримок у вирішенні правових питань, що в свою чергу спричиняє невдоволення сторін у справі і, як наслідок, впливає на рівень довіру до судочинства в цілому.

Важливо, що переважну більшість  справ, віднесених до юрисдикції адміністративних судів, складають справи з пов’язані із соціальним забезпеченням. До таких спорів, зокрема, належать спори щодо відмови у призначенні пенсії, обчислення стажу для призначення або перерахунку пенсії, визначення розміру пенсії, у тому числі відмова у здійсненні її перерахунку, відмова у переході на інший вид пенсії, та інші рішення або дії, які порушують права громадян на пенсійне забезпечення, гарантоване державою.

Ще одним чинником, що призводить до значного навантаження  у судах, є недостатність ресурсів. Суди наразі мають обмежені бюджети, що ускладнює їхню роботу. Також суттєвим ресурсом є кадровий потенціал. Насамперед, усі суди України переживають кадровий голод: кваліфіковані працівники звільняються, а молоді спеціалісти не охоче йдуть працювати на державну службу, адже їх більше приваблює приватна юридична практика, де суттєво вищою є оплата праці.

Крім того, недосвідченість молодих кадрів також впливає на швидкість та якість вирішення справ, що стає причиною подальших апеляцій та затримок у розгляді справ. А з іншого боку органи державної влади часто зловживають правом подачі апеляційних чи касаційних скарг

До того ж неефективне законодавство в Україні стає також однією з причин великої кількості судових справ. На жаль, часто закони та нормативно-правові акти є заплутаними, неоднозначними та суперечливими, що ускладнює їхню інтерпретацію та застосування у практиці. Недосконалість законів часто залишає простір для різних тлумачень та спорів між сторонами. Це призводить до того, що судовий розгляд може тривати довгий час, оскільки судам доводиться досліджувати різні аргументи та докази, а також вирішувати спори щодо тлумачення закону.

Таким чином, існує ряд абсолютно об’єктивних причин, які призводять до перенавантаження судів України і відповідно, аби будувати правову демократичну державу, необхідно шукати шляхи вирішення проблемних питань.

Для вирішення питання  навантаження на суди в Україні потрібно застосувати комплексний підхід. По-перше, необхідно збільшити фінансування судової системи та забезпечити її достатніми ресурсами. Це може включати будівництво нових судових приміщень, добір додаткових суддів та персоналу, створення сприятливих та конкурентних умов для залучення кваліфікованих спеціалістів у судову сферу, а також впровадження сучасних інформаційних технологій для полегшення роботи судів.

По-друге, важливо підвищити якість підготовки суддів та юристів, щоб вони могли ефективно вирішувати справи та дотримуватися високих стандартів правосуддя. Це може включати проведення додаткових навчальних курсів, підвищення кваліфікації та створення спеціалізованих програм для підготовки судових кадрів.

По-третє, для зменшення кількості судових справ та покращення правосуддя в Україні необхідно проводити реформи у сфері законодавства, спрямовані на спрощення та уточнення норм, удосконалення механізмів їх застосування та забезпечення ефективного контролю за їх виконанням.

Проблема навантаження на суди в Україні є серйозним викликом для правової системи країни, оскільки саме суд є тією фінальною крапкою у вирішенні спірних правовідносин. Її вирішення вимагає комплексного підходу та спільних зусиль з боку влади, судових органів та правозахисних організацій. Тільки шляхом тісної взаємодії можна покращити ситуацію і забезпечити ефективну та справедливу судову систему в Україні.

За інформацією помічників суддів

Апеляційна скарга є засобом контролю за правильністю та законністю прийнятих судових рішень та сприяє забезпеченню справедливості в судовому процесі. Водночас цей процесуальний документ має відповідати певним вимогам, що регулюються законодавством.

Перш за все, апеляційна скарга має бути подана у встановлений законом строк, який зазвичай становить 30 днів з дня оголошення судового рішення,  оскільки прострочення може призвести до відмови у задоволенні скарги.

Також апеляційна скарга повинна бути оформлена в письмовій формі та містити відомості про оскаржуване рішення, обставини, що підлягають перегляду, та аргументи, які підтверджують неправильність цих рішень. При оформленні апеляційної скарги необхідно дотримуватися встановлених законодавством вимог щодо форми та змісту.

Крім того, для подання апеляційної скарги необхідно сплатити судовий збір у встановленому розмірі. Вартість мита може варіюватися залежно від суми спору або характеру справи. Правила щодо сплати судового збору  також регулюються законодавством.

Після отримання апеляційної скарги, яка відповідає зазначеним вимогам,  суд відкриває провадження та призначає дату та час розгляду справи.

Важливо, що в період воєнного стану або в інших надзвичайних обставинах, коли здійснення судочинства у звичайному режимі є неможливим чи ускладненим, коли можуть бути обмежені переміщення або введені додаткові заходи безпеки, суд може приймати рішення про проведення судових засідань у форматі відеоконференції.

Дистанційне засідання  дозволяє забезпечити доступ до правосуддя та гарантувати безпеку всіх учасників судового процесу. Проведення відеоконференції в суді передбачає використання спеціального обладнання та програмного забезпечення, яке забезпечує зв’язок між учасниками судового засідання, які можуть перебувати в різних місцях. Суд встановлює вимоги до якості зв’язку, а також до забезпечення конфіденційності та безпеки передачі інформації. Під час відеоконференції в суді зберігаються всі процесуальні гарантії, зокрема, можливість адекватного захисту інтересів сторін, право на дотримання принципу конфіденційності та забезпечення вільного висловлення думки. Суд вирішує питання щодо допустимості та можливості проведення відеоконференції у конкретній справі з урахуванням обставин, прав сторін та необхідності забезпечення справедливого судового процесу.

Проведення відеоконференції в суді потребує встановлення чітких правил та процедур, що регулюють цей процес. Зокрема, суди повинні мати відповідну технічну базу та кваліфікований персонал для організації таких засідань. Також необхідно забезпечити надійний і безпечний обмін інформацією між всіма учасниками судового процесу.

Однак, важливо врахувати, що проведення судових засідань у форматі відеоконференції може мати деякі обмеження. Наприклад, можуть виникати технічні проблеми зі з’єднанням або перебої у зв’язку, що можуть вплинути на якість судового процесу та можуть бути причиною для подання апеляційної скарги щодо порушення процесуальних прав сторін.

Також варто відзначити, що проведення відеоконференції в суді під час воєнного стану повинно дотримуватися принципу пропорційності та необхідності. Суди повинні ретельно визначати, у яких випадках проведення відеоконференції є обґрунтованим та ефективним заходом у конкретних обставинах.

Таким чином, врахування зазначених вимог до апеляційних скарг та проведення відеоконференції, зокрема в період воєнного стану, стане суттєвим чинником в процесі оптимізації розгляду справ у суді.  Дотримання встановлених законодавством вимог та процедур є обов’язковим, адже це дозволяє забезпечити ефективність, прозорість та законність судового процесу.

За інформацією помічників суддів

Учасники судових процесів при поданні позовних заяв чи апеляційних скарг сплачують судовий збір, про що подають відповідний документ, що підтверджує сплату. Сплата судового збору регулюється Законом України “Про судовий збір” від 08 липня 2011 року № 3674-VI, де чітко визначено порядок сплати та розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Водночас на практиці досить часто виникає питання щодо того, чи варто сплачувати судовий збір при оскарженні ухвал суду, винесених за результатами розгляду заяв, за подання яких судовий збір не справляється.

Перелік таких заяв визначається частиною 2 статті 3 Закону “Про судовий збір”.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону “Про судовий збір”).

При цьому ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу адміністративного суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб визначено підпунктом 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону “Про судовий збір”.

Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали адміністративного суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

Правова позиція щодо цього питання висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 915/955/15 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 280/4372/18.

При цьому незалежно від того, яку заяву, скаргу чи питання було вирішено судом першої інстанції, ухвала за результатами розгляду цієї заяви, скарги чи питання оскаржується через подання апеляційної (касаційної) скарги зі сплатою судового збору у загальному порядку, якщо в особи відсутні відповідні пільги.

Приписами статей 3 та 5 Закону № 3674-VI визначені пільги для сплати судового збору, а також визначені об`єкти, за які не справляється сплата судового збору. Разом з тим, вказаними нормами не передбачено звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції. Зазначеним нормативним актом передбачені підстави для звільнення осіб від сплати судового збору, а також підстави для відстрочення або розстрочення його сплати.

До аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі № 280/4372/18.

Таким чином, правовий аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судовий збір» та практики Верховного Суду, яка підлягає застосуванню судами відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, дає змогу зробити висновок, що за подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції судовий збір справляється відповідно до Закону № 3674-VI у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року, у якому відповідна заява або скарга подається до суду, незалежно від того, чи справляється судовий збір за звернення до суду із заявою, за результатами розгляду якої винесено оскаржувану ухвалу.

За інформацією помічників суддів 7ААС

Головний принцип політики держави в галузі забезпечення прав людини і громадянина визначено Конституцією України: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.

Право кожного на судовий захист є одним із фундаментальних прав людини, гарантованих у конституційному порядку.

Зазвичай під час розгляду справ можливе тривале перебування осіб у приміщенні суду. Це й очікування розгляду справи, спілкування між сторонами та іншими учасниками судового процесу. Проте у зв’язку з пандемією коронавірусу 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України постановою № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» встановив карантин, і на цей період у судах України запроваджено особливий режим роботи. А отже, скупчення людей, особливо у приміщеннях, може призвести до поширення інфекції і спричинити захворювання. Для збереження життя та здоров’я населення у судах України здійснюються заходи щодо відкладення розгляду судових справ, або розгляд справ відбувається без участі сторін, або розгляд справ проводиться у режимі відеоконференції.

З метою законодавчого закріплення продовження строків розгляду справ та забезпечення учасників належним доступом до правосуддя Верховна Рада 30 березня 2020 року ухвалила Закон № 3275 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)», згідно з яким Кодекс адміністративного судочинства України доповнено положеннями щодо особливостей розгляду справ в умовах запровадження карантинних заходів.

Зокрема, Законом встановлено, що на строк дії карантину продовжуються усі основні процесуальні строки, встановлені як для учасників справи, так і для самого суду.

До продовжених строків, встановлених для учасників справи, належать такі:

• строк на апеляційне оскарження;
• строк на звернення про перегляд рішень за нововиявленими або виключними обставинами;
• строки подання всіх основних процесуальних документів (заяв по суті, інших заяв та клопотань);
• звернення зі скаргами щодо рішень та дій органів виконавчої служби чи приватних виконавців.

Щодо продовжених строків для суду, то до них належать:

• строки розгляду справ;
• строки для вчинення інших процесуальних дій, наприклад, строк на залишення апеляційної скарги без руху чи її повернення.

У разі, якщо строки для вчинення певних дій встановлюються безпосередньо рішенням суду (наприклад, строк для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень чи додаткових доказів), то такий строк, згідно із Законом №3275, також не може бути меншим, ніж строк карантину.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» продовжено не лише процесуальні строки, а й строки звернення до суду.

Тобто, якщо раніше особа за загальним правилом мала змогу звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів протягом шестимісячного строку з моменту, коли вона дізналася про таке порушення, то тепер такий строк продовжується на період карантину.

Також під час карантину учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Таким чином, Закон передбачає можливість участі в судовому засіданні, не виходячи з дому, за допомогою власного мобільного пристрою чи персонального комп’ютера.

Отже, усі суди України, як і Сьомий апеляційний адміністративний суд зокрема, продовжують здійснювати правосуддя для всього українського суспільства навіть в умовах надзвичайної ситуації та захищають права, свободи та інтереси громадян і під час карантину. А перелічені вище зміни до законодавства дозволяють реалізовувати право на судовий захист  без жодних порушень режиму карантину та самоізоляції.

Ми продовжуємо захищати ваші права, а ви подбайте про своє здоров’я!

За інформацією помічника судді