Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулось.

18.11.2015 у Новоайдарському районі Луганської області під час виконання обов`язків військової служби в зоні проведення вона загинула, що підтверджується копією свідоцтва про смерть. У свою чергу, обставини загибелі матері позивачки підтверджуються різними відомостями, зокрема сповіщенням про смерть (загибель) від 20.11.2015, виданим начальником штабу військової частини п/п В1428; довідкою про обставини травми старшого солдата від 03.02.2016 №104, виданої командиром військової частини п/п В1428, лікарським свідоцтвом про смерть №268 від 19.11.2015, виданим Луганським обласним бюро СМЕ.

Позивач звернулась до Красилівського районного військового комісаріату Хмельницької області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги та надала відповідний пакет документів. Проте у листопаді 2016 року за вих.№1372/1 від 10.10.2016, позивачка отримала повідомлення від Міноборони України в особі Красилівського районного військового комісаріату Хмельницької області згідно з яким, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, відповідно до протоколу від 19.08.2016 року №70, розглянувши подані документи дійшла висновку про відмову їй у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до ст.6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, що стало підставою для звернення з позовом до суду.

адміністративних

судів усіх інстанції:

Суд визнав протиправними дії відповідача щодо відмови доньці загиблої у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її матері під час виконання обов`язків військової служби, а також скасував згадане рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов`язав відповідача розглянути повторно заяву позивачки.

Натомість Міністерство оборони України не погодилось з таким рішенням та оскаржило його в апеляційному порядку.

Вінницький апеляційний адміністративний суд змінив рішення суду першої інстанції та зобов`язав відповідача призначити та виплатити доньці загиблої одноразову грошову допомогу у розмірі п`ятисоткратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у зв`язку із загибеллю її матері під час виконання обов`язків військової служби, як члену сім`ї загиблої.

Суди вказали, що згідно зі ст. 16-1 Закону №2011-ХІІ: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. За змістом ст. 16-1 Закону №2011-ХІІ члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України. Так, відповідно до ст.3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Отже, оскільки суди встановили, що загибла проживала разом з донькою та вела спільне  господарство, що підтверджується довідкою від 08.12.2015 N 5576, виданою житлово-експлуатаційною конторою Красилівської міської ради, тому суди зробили висновок, що донька була членом сім`ї загиблої та має право на отримання грошової допомоги.

Крім того, у зв’язку з тим, що суд 1 інстанції дійшов висновку, що не може підміняти відповідача та зобов`язав останнього розглянути повторно заяву позивача, апеляційний суд зазначив, що ефективним способом захисту є зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачці.

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду погодився з правовим висновком апеляційного суду, вказавши, що відповідач протиправно ухилився від призначення одноразової грошової допомоги, а тому у спірному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов’язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу.

Апеляційний та касаційний адміністративні суди підкреслили, що засіб юридичного захисту має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулось.

Згодом, за висновком начальника відділу охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради щодо розгляду проектної документації на будівництво згаданого вище житлового будинку з вбудовано-прибудованим магазином, визначено, що ділянка, на якій планується незавершене будівництво підпадає під обмеження зони регулювання забудови в частині висотності нової забудови не більше 12 метрів. Крім того, рішенням Чернівецької міської ради від 27 березня 2014 року № 1171 «Про затвердження містобудівної документації «Коригування генерального плану м. Чернівці» розроблено схему зонування території міста Чернівці, де, зокрема, земельну ділянку площею 0,5330 га з недобудованим 9-ти поверховим 107-квартирним житловим будинком поміщено в зону садибної забудови.

На підставі згаданого рішення Чернівецької міської ради від 27 березня 2014 року № 1171 Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради відмовив позивачам у наданні містобудівних умов та обмежень на будівництво 9-ти поверхового будинку.

Зміна органом місцевого самоврядування зони квартирного багатоповерхової житлової будови на зону садибної забудови унеможливлює дотримання містобудівних умов і обмежень та закінчення будівництва 9-ти поверхового об’єкта. З цих міркувань власники незавершеної будови звернулись до суду з вимогами скасувати рішення 48 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 1171 від 27 березня 2014 року та відновити рішення 26 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 562 від 4 листопада 2004 року та рішення 34 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 763 про поширення зони квартирної багатоповерхової житлової забудови на земельну ділянку площею 0,5330 га та внести відповідні зміни (коригування) до чинного Генерального плану і Схеми зонування території м. Чернівці.

Суди вказали, що неврахування відповідачами при розробленні та затвердженні в Генеральному плані м. Чернівці та Схемі зонування території               м. Чернівці тієї обставини, що незавершене будівництво 107-ми квартирного 9-ти поверхового житлового будинку з вбудованим магазином, розташоване на земельній ділянці, цільовим призначенням якої є будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури та яка за попереднім Генеральним планом знаходилась в житловій зоні Ж-3 (багатоповерхова квартирна житлова та громадська забудова без обмеження рівня поверховості з високою щільністю забудови), призвело до безпідставної зміни вказаної зони на житлову зону Ж-1, яка передбачає садибну житлову забудову, де поверховість будинків не повинна перевищувати 3-х поверхів.

Водночас відповідно до пункту 1.4 Порядку, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 № 290 організація розроблення містобудівної документації або внесення змін до неї здійснюється шляхом, зокрема: надання розробнику вихідних даних, а також вимог щодо розміщення  об`єктів  державного й регіонального значення або доручення щодо їхнього збирання.

Відповідно до пункту 4.2 ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад та зміст Генерального плану населеного пункту», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13 липня 2012 року № 358, при розробленні генерального плану враховують, зокрема, інформацію містобудівного, земельного та інших кадастрів; інвестиційні наміри юридичних і фізичних осіб щодо забудови та іншого використання території.

Суди встановили, що ненадання відповідачами при замовленні змін до Генерального плану м. Чернівці та Схеми зонування території м. Чернівці повних вихідних даних є порушенням порядку замовлення та розроблення містобудівної документації на місцевому рівні та внесення до неї змін, затверджених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядком  розроблення містобудівної документації, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року  № 290 та ДБН Б.1.1-15:2012, є безпідставними  а тому позовні вимоги щодо скасування рішення Чернівецької міської ради № 1171 про затвердження Генерального плану та Схеми зонування території м. Чернівці, у частині поміщення земельної ділянки площею 0,5330 га в зону садибної забудови з буквено-цифровим індексом Ж-1, були задоволені.

14.04.2017 особа повторно звернулася до Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці про призначення їй пенсії за віком на підставі встановлених, в судовому порядку, фактів. Проте УПФУ у м. Вінниці повторно відмовило особі в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” на загальних умовах через відсутність необхідного страхового стажу (15 років).

Вважаючи зазначене рішення відповідача незаконним, позивач звернулась до суду.

Підставою для незарахування до стажу позивача відповідного періоду роботи було посилання ПФУ на те, що наказ про призначення на роботу від 01.08.1990 дописаний іншою рукою та пастою, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Суди правильно вказали, що такий висновок відповідача є безпідставним, оскільки посадові особи відповідача не є фахівцями в галузі почеркознавчих досліджень та не можуть кваліфіковано встановлювати тотожність чи ідентичність почерків, способу вчинення записів та предметів, якими ці записи нанесені. Водночас клопотань про призначення відповідної експертизи не заявлялося жодною стороною.

Адміністративні суди усіх інстанцій дійшли висновку, що стаж роботи у період 01.08.1990 по 30.08.1993 (3 роки 29 днів) має бути зарахований, тому страховий стаж роботи позивача перевищує 15 років. При цьому, посадові особи ПФ України не наділені повноваженнями встановлювати каліграфічну тотожність записів, в той час як оспорюваний запис здійснено чітко та акуратно.

Отже, суд першої та апеляційної інстанції, з якими погодився і КАС ВС, визнали протиправним та скасували рішення УПФ України у місті Вінниці №5055 від 12.07.2017 про відмову в призначенні пенсії особі та зобов`язали призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 14.04.2017.

Громадянин звернувся до суду, аби визнати протиправним та скасувати рішення  Нетішинської міської ради VII скликання № 40/2381 від 30 березня 2018 року. Оскаржуваним рішенням міська рада надала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у місті для розміщення скверу.

Позивач звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної ділянки для передачі її в оренду на конкурсних засадах для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, оскільки на визначеній в заяві території містобудівною документацією передбачено розміщення торгівельного закладу, однак отримав відмову.

Сьомий апеляційний адміністративний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них (ч. 1 ст. 16 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” )

Проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів розробляються на певний період та поетапно згідно з генеральними планами населених пунктів на підставі рішення відповідної сільської, селищної, міської ради (ст. 53 Закону України «Про землеустрій»).

Оскаржуваним рішенням вирішено надати територіальній громаді м. Нетішин дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення скверу, із земель запасу житлової та громадської забудови, а виконавчому комітету Нетішинської міськради розробити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та подати їх на розгляд міської ради.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із копії  генерального плану міста Нетішин судами встановлено, що спірна земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, розташована на території, на якій заплановано розміщення скверу. А у пояснювальній записці до плану зонування території (зонінг) міста Нетішин Хмельницької області зазначені переважні види використання зони Г-1, серед яких зазначено також і парки, сквери, бульвари.

Таким чином, відмова органу місцевого самоврядування у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі є обґрунтованою, а підстави для скасування рішення Нетішинської міської ради відсутні.

11.09.2008 ТОВ «Перспектива-Коростишів» отримало спеціальний дозвіл № 3344 на геологічне вивчення, зокрема дослідно-промислову розробку гранітів (ділянка Слобідська 1), придатних для видобування блоків та виробництва облицювальних виробів з них, затвердження запасів ДКЗ України.

Кіровська територіальна інспекція державного геологічного контролю за веденням робіт щодо геологічного вивчення та використання надр 16.09.2011 склала акт перевірки ТОВ «Перспектива-Коростишів» № 267.

Не погоджуючись з актом перевірки, 21.09.2011 товариство направило заперечення.

Однак попри заперечення, Державною службою геології та надр України видано накази: від 25.10.2011 № 133 «Про анулювання, зупинення та поновлення дії спеціальних дозволів на користування надрами», додатком 2 до якого зупинено дію спецдозволу № 3344, та від 09.04.2012 № 137 «Про анулювання, зупинення та поновлення дії спеціальних дозволів на користування надрами», додатком 3 до якого анульовано спецдозвіл № 3344.

За таких обставин ТОВ «Перспектива-Коростишів» звернулось з позовом до Державної служби геології та надр України.

Постановами суду першої та апеляційної інстанції позов задоволено частково, зокрема визнано незаконним і скасовано наказ від 25.10.2011 № 133  в частині зупинення дії спеціального дозволу від 11.09.2008 № 3344; визнано незаконним і скасовано наказ від 09.04.2012 № 137 в частині анулювання дії спеціального дозволу від 11.09.2008 № 3344.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що Держгеонадра України уповноважена здійснювати геологічний контроль суб’єктів господарювання з метою виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. При цьому Держгеонадра України може визнати нечинним спеціальний дозвіл, зокрема за поданням відповідного центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до пункту 22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою КМУ від 30.05.2011 № 615, дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері здійснення державного гірничого нагляду, епідеміологічного нагляду (спостереження), державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, органів місцевого самоврядування, органів державної фіскальної служби у передбачених тим же пунктом випадках.

Як встановлено судами, накази видано відповідачем на підставі пропозицій робочої групи Державної служби геології та надр України, яка не є органом, визначеним у статті 22 вказаного Порядку.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Кодексу України про надра право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров’я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу – 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр. Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, – у судовому порядку. При цьому питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку.

Згідно з частиною третьої  ст. 26 Кодексу України про надра законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки припинення права користування надрами. Зокрема, згідно з Порядком № 615 можуть мати місце додаткові підстави для припинення користування надрами, оскільки це передбачено частиною третьою статті 26 Кодексу, але не може бути змінено правило, відповідно до якого у разі незгоди користувачів з припиненням права на користування надрами воно може припинятися лише у судовому порядку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 у справі № 359/1716/17 про порушення митних правил, передбачених статтею 471 Митного кодексу України, залишеній без змін Апеляційним судом Київської області, позивача визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 471 Митного кодексу України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн, з поверненням вилученої згідно з протоколом про порушення митних правил від 29.01.2017 № 0052/125120103/17 валюти в розмірі 2030 євро та 3500 грн.

Пізніше, 18.08.2017, постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області роз’яснено раніше прийняту постанову від 05.05.2017 у справі       № 359/1716/17  та зазначено, що вилучена валюта підлягає поверненню позивачу у встановленому Митним кодексом України порядку. Крім того, у цій постанові суд дійшов висновку про те, що станом на час розгляду справи не було підстав для неповернення вилучених грошових коштів позивачу згідно з протоколом про порушення митних правил № від 29.01.2017 0052/125120103/17.

Суди зазначили, що за змістом пункту 4.5 Порядку роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 30.05.2012  № 627 , вилучені та прийняті на зберігання валютні цінності, дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння передаються до каси або спеціально обладнаних приміщень митниці для організації подальшого зберігання в порядку, встановленому законодавством.

Видача товарів та транспортних засобів комерційного призначення зі складу митниці здійснюється за умови подання документів, що засвідчують особу (повноваження особи).

Крім того, відповідно до пункту 9.7 Порядку, залежно від підстави розміщення та мети видачі товарів і транспортних засобів комерційного призначення на склад митниці подається, належним чином завірена копія постанови у справі про порушення митних правил про повернення товарів, транспортних засобів комерційного призначення власнику та документи, що підтверджують відшкодування витрат митниці на зберігання товарів і транспортних засобів на складі митниці, а також сплату штрафу відповідно до постанови, винесеної за результатами розгляду справи про порушення митних правил.

Відповідно до пункту 8.7 Порядку копія рішення суду у справі про порушення митних правил, яке надійшло до митниці, набрало законної сили і підлягає виконанню, невідкладно надається завідуючому.

Враховуючи те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, постановлено повернути громадянину вилучену згідно з протоколом про порушення митних правил валюту, у митного органу не було підстав для відмови у виконанні вказаного судового рішення та неповернення вказаних валютних цінностей. Крім того, у справі про порушення митних правил судами встановлено походження готівкових коштів, які були вилучені у позивача, джерело їхнього одержання та призначення. Позивачем надано виписки з установи іноземного банку, у якому знято такі кошти.

До  Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.07.2017 № 000021300, яким застосовано штраф за порушення правил нарахування, утримання та сплати податків у джерела виплати, на підставі ст. 127 ПК України у розмірі 247 320, 36 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що товариство помилково не перерахувало узгоджену суму податкового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, перерахувавши до бюджету нараховану суму коштів в рахунок сплати податку на прибуток.

Під час сплати податку з доходів фізичних осіб за листопад-грудень 2014 року товариство помилково  перерахувало суму такого платежу в рахунок сплати іншого податку, внаслідок чого у позивача виникла заборгованість зі сплати податку на доходи фізичних осіб. У подальшому всі платежі зі сплати ПДФО здійснювались на правильний рахунок, однак, враховуючи заборгованість, яка виникла внаслідок помилкової сплати у листопаді та грудні 2014 року, усі наступні платежі зараховувались в рахунок погашення заборгованості за попередній місяць. Тобто сплачене податкове зобов’язання за лютий 2015 року зараховувалось в рахунок погашення заборгованості за грудень 2014 року, яка виникла внаслідок помилкової сплати на неправильний рахунок. І так кожний наступний місяць.

Таким чином, позивач зазначив про протиправне нарахування суми штрафу на підставі статті 127 ПК України, оскільки ним допущено порушення у формі несвоєчасної сплати суми податку, що має наслідком застосування штрафу на підставі статті 126 Податкового кодексу України.

Судами позовні вимоги задоволено, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 04.07.2017 № 0000021300 скасовано.

Суди зазначили, що твердження позивача про протиправне нарахування суми штрафу на підставі статті 127 ПК України є обґрунтованими, оскільки у разі, коли платник податків не сплачує суми самостійно узгодженого грошового зобов’язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК України.

Згідно з підпунктом 126.1 статті 126 ПК України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: у разі затримки до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; у разі затримки більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, положення статті 126 ПК України щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов’язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

У свою чергу, відповідальність за правопорушення, передбачене статтею 127 ПК України, покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 Податкового кодексу України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу.

До адміністративного суду надійшов позов особи, яку, на її думку, було незаконно звільнено із займаної посади заступника керуючого справами, начальника відділу організаційної та кадрової роботи Ладижинської міської ради. Позивач просив поновити його на посаді.

Як з’ясувалось у ході слухання справи, у  2017 році  до Ладижинської міської ради звернулося Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області із запитом про надання інформації про склад сім’ї. Заступником відсутнього на той момент керуючого справами виконавчого комітету передано цей запит до загального відділу та дано доручення вчинити щодо нього усі передбачені інструкціями дії, внаслідок чого було видано довідку про склад сім’ї

Однак, 12 березня 2018 року на ім’я міського голови надійшла заява, у якій повідомлялося про те, що у жовтні 2017 року виконавчим комітетом Ладижинської міської ради на запит заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області була видана довідка про те, що за відповідною адресою зареєстрована одна особа, тоді як відповідно до домової книги за цією адресою зареєстровані та проживають ще інші особи, в тому числі й малолітні. Також заявник стверджував, що ця довідка була сфальсифікована посадовими особами виконавчих органів міської ради та в подальшому використана для незаконного продажу житлового будинку за тією адресою внаслідок чого були порушені права малолітньої особи. Наслідком цієї заяви було прийняття оскаржуваного у судовому порядку рішення про звільнення позивача у зв’язку з порушенням ним Присяги посадової особи органів місцевого самоврядування.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено повністю. Така ж позиція була висловлена колегією суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Під час засідань було встановлено факт протиправних дій посадової особи виконавчого комітету, що підтверджується актом про ведення службового розслідування.

Суди обох інстанцій при прийнятті рішення звернули увагу на те, що рішенням Ладижинської міської ради від 06 травня 2011 року № 176 було затверджено Інструкцію з діловодства в виконавчих органах міської ради та визначено обов’язок працівників, посадових осіб виконавчих органів Ладижинської міської ради неухильно дотримуватись правил цієї інструкції з діловодства в роботі. А 25 січня 2016 року рішенням Ладижинської міської ради N 92 був створений відділ ведення реєстру Ладижинської територіальної громади та затверджено Положення про відділ. Відповідно до положення про відділ він є єдиним виконавчим органом Ладижинської міської ради, який має доступ згідно з чинним законодавством до реєстру територіальної громади та паперових носіїв з інформацією щодо зареєстрованого місця проживання громадян на території Ладижинської міської ради.

Отже, позивач без  зареєстрованого відповідним чином запиту уповноваженого державного органу або звернення фізичної особи – заявника, резолюції безпосереднього керівника, діючи поза межами своїх повноважень, не маючи доступу до актуальної інформації щодо зареєстрованого місця проживання громадян, організував видачу невідомій особі довідки про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 741 від 06.10.2017 року як вихідного документа з проставленням кутового штампу виконавчого комітету Ладижинської міської ради, реєстраційного номера з датою та печаткою виконавчого комітету Ладижинської міської ради, яка у зв’язку з виконанням службових обов’язків знаходилась в його розпорядженні чим грубо порушив вимоги ряду нормативно-правових актів, а тому звільнення його з посади є правомірним.