Кадровик: Поважність причин прогулу працівника виключає його вину
Джерело: Кадровик
Самого виявлення відсутності працівника на роботі не достатньо, факт має бути зафіксовано, зокрема, актом, який необхідно оформити в день нез’явлення працівника на роботі, або ж на наступний робочий день.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано листок непрацездатності (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих йому для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Таких висновків дійшов у справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи № 291/1130/19, інформує відділ узагальнення судової практики 7ААС.
Обставини справи
З 01.02.2004 особа працювала на посаді землевпорядника в сільраді. 26.07.2019 сільська рада видала два накази за одним номером (№ 26) про звільнення особи із займаної посади, але з різних підстав:
- за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України (у зв’язку з прогулами без поважних причин);
- за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
Особа перший наказ вважає протиправним, оскільки звільнення відбулося під час її тимчасової непрацездатності. Другий наказ скасовано розпорядженням Білилівської сільради як помилково виданий. Крім того, відповідач не отримав від позивача письмові пояснення про поважність причин відсутності на роботі за кожен день відсутності, не застосував дисциплінарне стягнення за часткову відсутність на роботі, вручив розпорядження про звільнення під розписку лише 20.08.2019.
Позиція суду
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, дійшовши висновку, що розпорядження сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення позивача у зв’язку з прогулами без поважних причин з посади землевпорядника є правомірним. Суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги про поновлення позивача на попередній посаді, стягнення з сільради середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є похідними від вимоги про скасування розпорядження про звільнення, яка є необґрунтованою.
Сьомий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду І інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо звільнення особи, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку. У цій частині прийняв нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив частково: скасував розпорядження про звільнення позивача у зв’язку з прогулами без поважних причин, поновив на посаді та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з того, що на момент прийняття спірного розпорядження відповідач належним чином не пересвідчився у відсутності поважних причин неявки позивача на роботу та не відібрав у нього письмових пояснень щодо причин відсутності на робочому місці.
Крім того, апеляційний суд погодився з доводами громадянина щодо протиправності розпорядження про звільнення від 26.07.2019 № 26 з огляду на видання цього розпорядження в період тимчасової непрацездатності особи.
Також апеляційний суд вказав, що листок непрацездатності недійсним визнано не було, тому доводи про порушення порядку його видачі не можна взяти до уваги. Водночас сільському голові на день винесення спірного розпорядження було відомо про хворобу позивача. З урахуванням встановлених обставин, характеру порушень, глибини душевних страждань апеляційний суд зазначив, що особі належить відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн.
Стосовно відсутності на робочому місті суди встановили, що працівник перебував у землевпорядній організації з 10:00 до 13:00, витративши час на дорогу до місця роботи, що унеможливлювало його перебування на робочому місці з 13:00 до 16:00 години. Також на підтвердження своєї відсутності на робочому місці позивач надав корінці податкових повідомлень-рішень, які він вручав жителям села для сплати земельного податку.
Верховний Суд підтримав позицію суду апеляційної інстанції, відхиливши доводи роботодавця щодо відмови особи надати пояснення, оскільки в разі відмови працівника надати пояснення вказаний факт має бути зафіксований письмово (складанням відповідного акта тощо). Проте такий документ в матеріалах справи відсутній.
Враховуючи установлені обставини справи та наведене нормативне регулювання, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції та залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду щодо скасування розпорядження про звільнення позивача, поновлення на посаді зі стягненням середнього заробітку й відшкодуванням моральної шкоди за час вимушеного прогулу — без змін.