Шляхи оптимізації вирішення “індексаційних” спорів: від судового захисту до системного адміністрування

Масові звернення військовослужбовців, поліцейських та працівників інших силових відомств щодо нарахування й виплати індексації грошового забезпечення сформували великий обсяг однотипних адміністративних спорів. Відправною точкою цього процесу стало підвищення посадових окладів із березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704. Під час застосування Порядку № 1078 виникла практика, за якою саме факту підвищення окладу надавалося вирішальне значення без належного урахування спеціального механізму обчислення “індексації-різниці”. У результаті питання, що початково мало переважно розрахунковий характер, поступово набуло вираженої інституційної формації, зумовивши суттєве зростання навантаження на систему адміністративних судів.

На сьогодні юридична сторона цієї проблеми значною мірою врегульована та має сформовані правові орієнтири. Верховний Суд напрацював послідовні підходи до застосування норм Порядку № 1078, відповідно до яких у кожній конкретній справі необхідно встановити розмір підвищення доходу, порівняти його із сумою можливої індексації та визначити наявність чи відсутність права на відповідну виплату. Сформована практика робить алгоритм вирішення таких спорів цілком передбачуваним і прогнозованим, а сам по собі позов не є безумовно задоволеним без належного дослідження розрахункових показників станом на березень 2018 року.

Разом з тим, ключовий виклик нині полягає у відсутності уніфікованого позасудового механізму врегулювання наслідків перерахунку, що змушує громадян захищати своє право шляхом подання індивідуальних адміністративних позовів. У кожному такому випадку процедура вимагає проходження повного процесуального циклу: від звернення до відповідного органу й підготовки позову до розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Це вимагає залучення значного часового та кадрового ресурсу як із боку судової гілки влади, так і з боку юридичних і фінансово-бухгалтерських служб відповідача.

Ситуацію додатково ускладнюють інституційні та організаційні зміни всередині публічної адміністрації, що відбулися за останні роки. Реорганізація підрозділів, зміна підпорядкування, передача функцій фінансового забезпечення чи перерозподіл бюджетних повноважень нерідко створюють процедурні складнощі при визначенні належного відповідача та порядку виконання рішень. Однак внутрішні трансформації державного апарату не повинні ставати перешкодою для реалізації передбачених законодавством соціальних гарантій, а отже, потребують чіткого правонаступництва й узгодженості дій.

Перспектива розв’язання “індексаційної” проблеми лежить у площині вдосконалення публічного адміністрування та запровадження дієвих процедур. Створення органами виконавчої влади централізованого позасудового алгоритму перевірки й розрахунку вимог за єдиним стандартом дозволило б суттєво розвантажити суди та оптимізувати використання державних ресурсів. При цьому судовий захист залишався б надійною гарантією для тих випадків, де між сторонами дійсно існує об’єктивний спір щодо права чи фактичних обставин справи.

Тому історія з індексаціями грошового забезпечення є яскравим прикладом того, як вирішення розрахункових питань неминуче переходить у площину якості державного управління. Забезпечення соціальних та правових гарантій для громадян вимагає від держави не просто реагування на судові рішення, а проактивного створення внутрішніх механізмів, які б унеможливлювали виникнення масових спорів і гарантували стабільність системи.

За інформацією помічників суддів