З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства про судові витрати в адміністративних справах (справляння судового збору, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору), необхідно керуватися Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі – Закон «Про судовий збір»), а також іншими нормативно-правовими актами України.
Нормами статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист.
Однак у житті трапляються випадки, коли особа, чиї права порушено, не може звернутись до суду із позовом, оскільки не має можливості сплатити судовий збір за подання позовної заяви або іншого процесуального документа, за подання якого Законом України «Про судовий збір» визначено обов’язковість сплати судового збору.
З метою реалізації права на захист своїх інтересів, визначеного Кодексом адміністративного судочинства України, законодавцем суду надано право на зменшення розміру судових витрат або звільнення від їхньої оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат, зокрема судового збору.
При цьому нормами названої статті підставами для прийняття судом такого рішення визначено незадовільний майновий стан сторони.
Для звільнення від сплати судового збору сторона подає клопотання про звільнення від сплати судового збору. Також можуть бути додані різні довідки про відсутність доходів (наприклад: довідки з Державної фіскальної служби України, Пенсійного фонду України, Управління праці та соціального захисту населення тощо про відсутність у сторони доходів за попередній календарний рік, що підтверджують скрутний майновий стан та звільняють заявника від сплати судового збору).
Право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своїм змістом державного регулювання, про що Європейський суд зазначив у своїй практиці. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду, однак суд повинен прийняти рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не має легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
Згідно з частиною 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити їх від оплати повністю або частково, чи відстрочити або сплату судових витрат на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
За нормами п. 1 ч. 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може своєю ухвалою за клопотанням сторони відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача – фізичної особи за попередній календарний рік.
Частиною другою цієї статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Також варто врахувати, що згідно з рішенням ЄСПЛ від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самому змісту цього права, та має мати законну мету.
Питання зменшення, звільнення, відстрочення або розстрочення судового збору також викладені в ухвалах Верховного Суду (ВС/КЦС №761/12145/17 від 02.08.2019) та (ВС/КЦС у справі №761/37888/15-ц від 25.04.2019).
ДЖЕРЕЛО: Центр суддівських студій